read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 164
Перейти на сторінку:
а в дорозі сяк-так один раз. Зараз теж пайку не видали. На порожній шлунок воювати важко.

— Так, із цим є проблема. Наче й готувалися до війни, а як почалася, то суцільні проблеми. Боєприпасів бракує, амуніції теж, з їжею погано. Викручуємося тим, що проводимо реквізицію на захоплених територіях. Інакше хоч коней забивай та їж. Інтенданти обіцяють налагодити постачання, але обіцяти в них виходить краще, аніж налагоджувати.

— А як стан на передовій? — спитав, бо ж нічого не знав.

— Просуваємося вперед. З боями, але просуваємося.

— До Берліна далеко?

— До Берліна далеко, — посміхнувся штабс-капітан.

— Я хвилююся, що з роти мене забрали. Був наказ, що з нею я до самої передової, — нагадав я.

— Не хвилюйтеся. Рота іде на поповнення Звенигородського полісу в складі нашої дивізії. А ви будете поки що при штабі.

— А для чого, вам не відомо?

— Через випадок із бароном фон Плотко.

— А хто це?

— Німецький землевласник. У нього маєток у зоні дії нашої дивізії. Всі німецькі землевласники втекли разом зі своїми військами, а цей залишився.

— Чому?

— Не знаю, може, хотів зберегти маєток від пограбування.

— Зберіг?

— Зберіг. Ми ж стежимо за дисципліною, реквізували необхідні харчі, і все. Потім у штабі вирішили з ним побалакати, ну, перевірити, чи не шпигун, чи не збирається вести підривні дії у тилу. Але по дорозі до штабу барон наклав на себе руки. Кинувся на багнет солдата охорони.

— Якийсь дивний спосіб самогубства, — засумнівався я, бо вже звик у самогубства не вірити.

— Так, дивний. Тому, мабуть, у штабі й вирішили запросити вас. Ми люди військові, вміємо воювати, а не злочини розплутувати, поліції на захоплених територіях немає, жандармерію тільки чекають, а тут ми дізнаємося, що у дивізію їде найкращий сищик імперії! Ну як тут не скористатися цією можливістю!

— Боюся, що мої здібності як сищика трохи перебільшені, — обережно попередив я.

— Іване Карповичу, не прибідняйтеся. Я спочатку купував журнали з вашими пригодами для сина, він ваш палкий шанувальник. Але потім почав читати і сам, захопився не менше! Та справа про пограбування потяга, або про «Зірку Сходу» — просто блискуче! Дозвольте пригостити вас коньяком?

— Буду вдячний. Але спочатку хочу ще розпитати про вбитого барона. Солдат, на чий багнет він кинувся, щось розповів?

— Так, сказав, що барон не хотів їхати, щось лопотів німецькою, що саме, солдат не знає. Тож довелося застосувати силу. Барона поклали на віз, поїхали. А дорогою барон кинувся на багнет.

— Саме кинувся? Тобто не намагався тікати, а кинувся на багнет?

— Солдат сказав, що саме так. Його, звісно, затримали, він зараз на гауптвахті. В нього не дуже добра репутація, його звинувачували у крадіжках, але нічого не змогли довести. Тому командування і хоче все перевірити. До того ж про цей випадок уже стало відомо в Європі. Німці використовують його для проведення пропагандистської компанії, мовляв, руські варвари знищують мирне населення. А ще покійний барон був нащадком давнього роду, тому нам краще таки дізнатися, що ж сталося насправді.

— Барона ще не поховали?

— Ні, тіло у польовому шпиталі. А чому ви питаєте?

— Та дивна справа, хочу знати якомога більше подробиць.

— Здається, я розповів усе, що знав. Що ж, тепер дозвольте вам налити.

Зінов’єв дістав чарки і флягу. Коньяк. Пани офіцери любили коньяк. Я випив чарку.

— Більше не хочу на порожній шлунок.

— Це ми легко вирішимо! — засміявся Зінов’єв і почав діставати їжу. Кільця ковбаси, сир, галети.

— О, бачу, що проблеми з постачанням вас не торкаються! — зрадів я.

— Під час наступу захопили склад із офіцерськими пайками німців. Тевтони добре годують свою армію, вимушений це визнати. Дивіться, навіть повидло в бляшанках!

То ми добре поїли, випили ще по кілька чарок, але далі і я відмовився і штабс-капітан не наполягав. Ще трохи побалакали і поснули під мірне гуркотіння двигуна. Прокинулися вже неподалік від якогось містечка, де був штаб дивізії.

— Ми рухаємося услід за передовою, доводиться розміщуватися, де є. А тут єдиною придатною будівлею виявилася кірха, — пояснив Зінов’єв, коли вів мене від машини до будівлі, що височіла у темряві. Перед дверима будівлі два солдати охорони віддали честь штабс-капітану, ми пройшли далі.

Усередині кірхи було наставлено кілька десятків столів, на яких лежало багато паперів та документів. Зараз штаб був майже порожній, лише кілька офіцерів, що пили чай при світлі гасової лампи.

— Почекайте, я зараз, — сказав Зінов’єв і кудись побіг.

До мене підійшов один із офіцерів, присвітив лампою.

— Солдате, звідки я тебе знаю? — спитав у мене.

— Не можу знати, ваша благородь, — відповів я.

Тут повернувся Зінов’єв і повів мене.

— Командир дивізії полковник Ройтер вас прийме. Заходьте.

Я зайшов у невелику кімнату, де ледь умістився стіл і два стільці. За столом сидів полковник вже у віці, дебелий, з великою головою і коротким сивим волоссям.

— Доброго дня, Іване Карповичу.

— Доброго дня, пане полковнику!

Він зробив знак рукою, і Зінов’єв вийшов.

— Іване Карповичу, я хочу попросити вашої допомоги в розслідуванні прикрого факту загибелі барона фон Плотко. Так розумію, штабс-капітан частково ввів вас у курс справи.

— Так точно. Я буду радий допомогти. Але мені необхідно знати всі подробиці тих подій. Поговорити з затриманим солдатом, подивитися тіло барона, побувати в маєтку покійного.

— Так, звісно. Ви зможете це зробити. Але я просив би зберігати ваше розслідування у таємниці. Особливо те, що ви працюєте за нашим проханням.

— То як мені пояснювати свою зацікавленість? — здивувався я.

— Ви ж відомий сищик, Іване Карповичу. Просто зацікавилися загадковою смертю барона.

— Просто зацікавитися я міг, поки був цивільною людиною. Зараз же я на військовій службі.

Начальник штабу насупився.

— Пане полковнику, якщо є якісь перешкоди розслідуванню, то мені краще знати заздалегідь, — попросив я.

— Ні, немає жодних перешкод. Просто, розумієте... — Полковник скривився. — Ройтер — німецьке прізвище. Мої предки приїхали до Росії ще за Катерини Великої, ревно служили нашому Отєчеству. Я — руський офіцер. Але зараз в армії трапляються деякі хибні тенденції супроти осіб з німецькими прізвищами. Ну, і моя позиція щодо необхідності розслідування загибелі барона може викликати нерозуміння. Мовляв, загинув якийсь німецький барон, ворог, а тут командир

1 ... 45 46 47 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"