Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

сталася пожежа, мабуть, через паління у ліжку, бо ж тіло знайдуть саме у ліжку. Особа загиблого невідома, і на тому все скінчиться. У Петербурзі, звісно, тебе спробують шукати. Можливо, ця тека з документами на мене допомогла б їм зрозуміти, що сталося. Але ти так люб’язно привіз її сюди! Я її теж спалю, не хвилюйся.

Капітан застогнав. Він лежав у калюжі крові.

— Я розумію, що, можливо, не так все добре, можливо, ти залишив якісь сліди, які можуть привести до мене. Але в мене ж не було іншого виходу. Я не люблю, коли мене до чогось примушують. Дуже не люблю. І я краще ризикну, аніж терпітиму. Цього ти не врахував. Дарма. Але що вже поробиш?

Він кілька разів сіпнувся і помер. Я зачинив двері номера, відсунув тіло, витер кров. Потім поклав тіло в ліжко. Кинув туди скривавлені простирадла і рушники. Окропив усе гасом із лампи, частину порснув на підлогу. Вилив на ліжко кілька пляшок коньяку. Підпалив, пішов. Уже їхав верхи, коли почув позаду крики: «Пожежа! Пожежа!». Згори було добре видно, що будиночок спалахнув, наче свічка. Пожежники приїхали лише за годину, коли другий поверх уже згорів і провалився на перший. У газетах про цю пожежу писали, але про жертву не згадували. Для чого писати про згорілого відпочивальника у розпал і без того кволого через війну курортного сезону? Поліція теж вирішила, що краще все вважати нещасним випадком, аніж нерозкритим вбивством. Контррозвідка мене з цього приводу не турбувала. Думаю, там теж багато хто полегшено зітхнув, коли капітан Форсов зник.

Я ж зрозумів, що війна тільки починається. Війна до переможного кінця. І це вже була моя війна.

Владислав Івченко народився 11 грудня 1976 року в місті Києві, де прожив тиждень, а потім був висланий за сарказмі до Сум, де живе і досі.

Закінчив Вищі курси літературної майстерності при Будинку-музеї А. П. Чехова за фахом. «Поміркований реалізм».

Закінчив із червоним дипломом і червоним обличчям економічний факультет Сумського держуніверситету.

З 2000 року працює у сумській газеті, де зробив карколомну кар’єру і досягнув посади заступника головного редактора.

Пише з 1998-го року, з 2004-го здебільшого українською.

Перед тим, як почати писати, деякий час терпів.

У творчості сповідує принципи.

Лауреат і стипендіат.