Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Ми зупинились біля невеличкого придорожнього кафе, і я була вкрай здивована, бо думала, що Беннет не відвідує подібні заклади:

- Не думала, що ти фанат фаст-фуду, - жартівливо промовляю, виходячи з машини.

- І як часто ти про мене думала? – хижо посміхаючись, він прямував до мене.

Я не могла спокійно реагувати коли він фліртував зі мною. Його особлива посмішка зводила з розуму, а тіло линуло до нього ближче, коли він дивився на мене своїм палаючим поглядом.

Я награно зробила губки бантиком й відвела очі, бо була не здивована його самовпевненою відповіддю. Він підійшов ближче, взяв мою долоню однією рукою, а іншою торкнувся мого підборіддя й ніжно повернув голову, спрямувавши мій погляд на себе. Я, зачарована його діями, навіть не пручалась, відчуваючи гарячі дотики на шкірі. Він заглянув мені в очі, в яких я миттєво почала танути, й промовив:

- Я теж про тебе весь час думаю! – накрив мої вуста ніжним поцілунком.

В голові запаморочилось й я відповіла на його поцілунок ніжно, але пристрасно водночас.

- Теж? – грайливо промовила я після поцілунку, - щось я не пам’ятаю, щоб я тобі казала подібне.

- Можеш не казати, я все бачу, - його посмішка стала ширшою.

Він стиснув міцніше мою руку й ми попрямували до кафе. Всередині воно виглядало так само типово як і всі заклади швидкого харчування. І я знов себе відчула дитиною. Ми замовили собі бургери, картоплю фрі й колу. Мене не полишало відчуття безтурботності і легкості, таке саме яке ми всі відчували в дитинстві. Я була вдячна Беннету за те, що він зробив цей вечір саме таким. Не пафосним й світським, а усамітненим й по-дитячому легковажним.

Протягом вечері наші розмови були легкими й веселими. Він навіть нагадав про нашу першу зустріч і Мартіна, про якого я вже навіть забула й досі не відповідала на повідомлення, які він мені писав. Та й не до нього було. Лише Беннет займав мої думки й він був цілком правий – я думаю про нього постійно. Ми веселились й жартували. Здавалось ми старі друзі, яким приємно проводити час разом. Але все наше спілкування було просякнуте нотками флірту, ніжними дотиками й палкими поглядами один на одного.

Ми залишили кафе лише коли офіціантка повідомила, що вже одинадцята й заклад зачиняється. Поки йшли до машини, мене так переповнювали емоції, що я не могла не поділитися з ними:

- Знаєш, я сьогодні відчула себе дитиною… такого безтурботного й веселого вечора в мене вже давно не було. Дякую тобі.

Беннет тепло подивився на мене, відкриваючи дверцята машини:

- То я можу сподіватися, що ти не дзвонитимеш своїй подрузі з проханням врятувати тебе від жахливого побачення? – він всміхався, а в очах танцювали бісики.

Я легенько вдарила його по плечу жартома й відповіла, сідаючи в машину:

- Я вже подзвонила, але на твоє щастя, вона не відповіла.

Я сіла на сидіння машини й вже очікувала, що він зараз зачинить дверцята за мною, але він нахилився до мого обличчя й солодко промовив:

- Значить, ніхто тебе не врятує! – полум’я в його погляді розгоралось сильніше, й мені здалось, що його очі навіть змінили відтінок, ставши темнішими, - і ти сьогодні тільки моя.

Всередині все напружилось від його слів. Серце пришвидшило удари, дихання збилось. Я уважно дивилась на нього, й безмовно перейнялась пристрастю між нами. Він ніби роздягав мене поглядом, а я була й не проти. Здавалось ось він мене поцілує, я вже відчувала його гаряче дихання на своїх вустах, але він лише всміхнувся й зачинив двері.

Він дражнив мене, йому подобалось споглядати як я втрачаю контроль поруч з ним. Я це відчувала й мені це навіть подобалось. Та зараз не отримавши поцілунку на який очікувала, я роздратувалась.

- Хочеш пограти, давай пограймо, - промовила я про себе, поки він прямував до водійських дверцят.

Беннет сів в машину, й потягнувся за паском безпеки. Коли він розвернувся в мою сторону щоб пристебнути пасок, я різко прилинула до нього й накрила його вуста голодним поцілунком. Я цього шалено хотіла, насолоджувалась його близькістю. Він не очікував цього від мене, але його збентеження тривало лише кілька секунд. Після чого він схопив мене й міцно притиснув до себе, поглиблюючи наш поцілунок. Я лише встигла схопити застібку з паска безпеки, яку він впустив, коли його руки потягнулась до мене.

Втамувавши жагу палким поцілунком, я пристебнула його пасок безпеки, чим трохи скувала його рухи й тягу до мене. Він здивовано подивився на мене, усміхнувшись. А я ніби нічого не трапилось, відвела очі на дорогу й безтурботно промовила:

- Ну що, поїхали?

Було так приємно провчити його, що я не могла приховати посмішку на обличчі. Я відчувала його зухвалий погляд на собі й коли подивилась на нього, він всміхався. Я розуміла, що наша гра продовжується і він ще відповість мені за цей вчинок.

Він похитав головою й завів машину. Посмішка не сходила з його обличчя:

- Нікі, ти мене з розуму зведеш! – саркастично промовив він й кинув на мене свій лисячий погляд.

Машина рушила з місця, а я була задоволена, що тепер я залишила його невдоволеним. Адже бачила, що одного поцілунку йому було замало.

Коли ми зупинились біля мого будинку, хвилювання накрило новою хвилею. Він вимкнув машину й серйозним виглядом подився на мене: