read-books.club » Сучасний любовний роман » Три шляхи до одного серця, Катря Вивір 📚 - Українською

Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

93
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Три шляхи до одного серця" автора Катря Вивір. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 59
Перейти на сторінку:

 Тіна дістала загорнутий у фольгу пиріг із капустою і, подолавши бажання одразу вкусити, поки ще теплий, відклала його в сторону. Під паперовим пакетом із солодкою випічкою лежав якийсь невеличкий пластиковий апарат.

— Що це таке? — Тіна крутила в руках довгастий механізм із залізним кріпленням.

— Це пристрій для намотування шерстяної нитки. Можна сказати, сучасна прядка. Я придбав його для мами кілька років тому, однак вона їм зовсім не користується. Каже, що нічого кращого за її старе дерев’яне веретено світ ще не придумав. Тож я взяв це для тебе.

— Для мене? — дівчина досі уважно розглядала пристрій. Нарешті в неї почала складатись картина: частина, що оберталась, напевно, слугувала для накручування пряжі, а у маленьке залізне кільце потрібно протягувати нитку.

— Так, ти той раз так захопилася цією темою, — Назар встав із дивану і підійшов до Тіни. — Тож я подумав, що можу тебе дечому навчити. Я, звичайно ж, не такий майстер, як моя мати, однак прясти вмію. Насправді це дуже заспокоює.

 Тіна відклала пристрій і занурила руку у пакунок. Її пальці торкнулися оберемка м’якої вовни і дівчина усміхнулась. Вона дістала чисте та висушене руно, занурила у нього своє обличчя і вдихнула терпкий запах шерсті, вогнища та… легкий та ледь помітний аромат чоловіка, його лосьйону для гоління та поту.

— Це гарна ідея, я дивилась кілька відео в інтернеті і хотіла спробувати. Не знала, що ти вмієш читати думки, — Тіна усміхнулась до Назара.

— Дивись, що ще є,  — чоловік дістав зі дна пакунка дві широкі пластини вкриті тоненькими закрученими голочками. — Не знаю, як це правильно називається, — він потер пластини одна об одну, вони видали приємне шурхотіння. — Ми з мамою говоримо на них – чесалки.

 На плиті суп вже аж закипів. Тіна, якій не терпілось спробувати зробити свою першу нитку, запросила Назара пообідати разом з нею. Вони їли мовчки, дівчина чомусь поспішала, хоча й насолоджувалась пирогом із капустою. Назар поглядав на неї і усміхався:

— Ти наче дитина, на яку чекають друзі у дворі, — підмітив він, коли Тіна майже скінчила своє частування. — Я лишу тобі і цю вовну, і чесалки, і прядку. Не поспішай, поїж спокійно.

— Але ж сам ти не залишишся, — зітхнула Тіна. Дівчина здивувалась, як легко в неї з вуст вилетіла така неоднозначна фраза. Тіна сподівалась, що Назар зрозумів все правильно: їй просто хотілось мати якомога довше поряд когось приємного та турботливого, аби не лишатись сам на сам зі своїми переживаннями. Раніше б Тіна розсміялась від власних думок, однак зараз вона дійсно сприймала Назара не як ворога і перешкоду, а як друга. Вона навіть не могла відстежити, в який момент відбулася така кардинальна зміна у їхніх стосунках.

— Ну, показуй, — у Тіни горіли очі, коли після обіду вона нарешті взяла в руки дерев’яні пластини для вичісування вовни.

— Все дуже просто: береш невеличку частину матеріалу, — Назар відщепнув трохи від оберемка вовни. Він причепив цю білу безформну хмаринку на голки однієї з чесалок, яку тримала в правій руці Тіна. Чоловік підійшов до дівчини зі спини і поклав свої долоні на її зап'ястя, скеровуючи кожен рух. — Ти ніби розтираєш волокна між пластинами, вони чіпляються за голки і вичісуються. Ось так. — Тіна старанно підхоплювала кожен рух Назара. Водночас своєю спиною вона відчувала тепло його тіла і з усіх сил намагалась не звертати увагу на подих чоловіка, що ніжно лоскотав їй шию. Час від часу у Тіни бігли мурахи, чи то від фізичної близькості до такого кремезного та сильного чоловіка, чи то від захопливого процесу роз’єднання волокон.

— Дивись, весь пух осипався на кухонний стіл, — Назар почав згрібати із дерев'яної поверхні ледь помітний ворс у заздалегідь підготовлений мішечок. — Його теж використовують як наповнювач для верхнього одягу чи ковдр. Однак зараз пух нам не потрібен. На пластинах лишились витягнуті волокна, вони, як тонка павутинка. Тепер ми маємо скрутити їх у валик. — Назар показав Тіні, як від'єднати від пластин основу для майбутньої нитки. Напівпрозоре пухке пасмо вони відклали у сторону і взялись до наступного шматка вовни.

 Коли Тіна почала почуватись більш впевнено, Назар відпустив її руки і сів на стілець поряд. Він уважно спостерігав за дівчиною і час від часу давав поради щодо процесу.  Однак в якийсь момент їхня розмова звернула геть у інше русло.

— В тебе дуже добре виходить, — похвалив Тіну Назар. — Вже майже половину вичесала. А ти ніколи не думала зайнятись своєю справою? Мені здається, в тобі є щось таке… підприємницьке?

 Тіна на мить зупинилась і поклала пластини на стіл, щоб випити охололого чаю. Вона трошки подумала і відповіла:

— Я дуже хочу. Можливо, навіть готова, однак не можу залишити свою роботу.

— Якось це не в’яжеться між собою: хочеш одного, а робиш інше. Чи я щось не так зрозумів? — Назар відчував, що зачепив болючу для Тіни тему, однак не міг вгамувати свою цікавість.

— Так, не в’яжеться, — відповіла Тіна і взялась за вичісування вовни ще завзятіше. Вона не хотіла більше говорити з Назаром про роботу, бо все одно не могла йому пояснити деталей свого становища.

— От, наприклад, вовна, — продовжив Назар. — Я ж бачу, що тобі подобається. Чому б не зайнятись виготовленням пряжі або якихось речей. Якісний одяг із шерсті завжди мав попит.

 Тіна знову відклала пластини у сторону і уважно подивилась на Назара. «Він таки точно вміє читати думки». Саме про це Тіна міркувала кожного дня з моменту, як вперше занурила руки у просушені волокна овечої шерсті, що висіли на стінах Назарової комірчини.

— Так, мене це дійсно цікавить, — Тіна провела рукою по вже вичесаних шерстяних валиках, які лежали рівним рядом на столі. — Проте … це дуже складно.

— Нічого складного, — заперечив Назар. — Тобі ж не потрібно прясти і вичісувати вовну власноруч. Це ж доісторичний метод, так, більше для душі. Зараз вже існує спеціальне виробниче обладнання, котре робить нитку ідеально рівною та міцною. Я на цьому трохи розуміюсь і можу допомогти.

1 ... 44 45 46 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три шляхи до одного серця, Катря Вивір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"