Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

 Тіна прокинулась близько опівдня і після багатьох годин міцного сну почувалась значно краще. Температура спала, лишивши по собі лише слабкість у тілі та закладений ніс. Дівчина тепло вдягнулась, налила собі в термос трав’яного чаю та повела Бонбона на прогулянку. Вони йшли засніженим полем, яке мерехтіло та переливалось на сонці, немов коштовна тканина. Тіна споглядала краєвиди засніжених гір, однак думками була десь зовсім далеко. Дівчина згадала записку, яку знайшла вчора у дверях. У ній великими кривими літерами було виведено: «Не застав тебе сьогодні. Зайду завтра по обіді. Назар». Тіна усміхнулась. Після того, як її покинув Сашко, прихопивши з собою найкращу подругу, дівчині дійсно не вистачало спілкування та підтримки. Вона добре потоваришували з Назаром: Тіні було з ним цікаво та комфортно. Іноді їй здавалось, що є у його серйозному погляді якась ніжність та бажання стати ближчим. Однак Тіна відганяла від себе ці думки, адже нещодавно сильно обпалила крила, довірившись Сашку. Та й Ігор розраховував не тільки на продовження співпраці, а й на розвиток їхніх стосунків.

— Бонбоне, от скажи мені, чи можна взагалі цьому Ігорю вірити? — звернулась до пса Тіна, поки той намагався вишкребти корінець, що стирчав із замерзлої землі. Малий навіть вухом не поворухнув. — От і я не знаю.

 Можливо Ігор і мав рацію. Батьки Тіни ніколи не були авторитарними та суворими, тож їй важко зрозуміти мотиви чоловіка і наскільки сильно родина впливає на його рішення. Тінині тато й мама завжди її просто любили. Вони не мали змоги подарувати дочці дороге авто на повноліття чи відправити навчатись за кордон, не купували їй нерухомість із нагоди закінчення університету і не видавали кишенькові гроші на шопінг у брендових бутиках. Однак натомість батьки від неї нічого особливого і не вимагали, окрім можливості хоча б раз на тиждень поговорити телефоном. Ігор же був «золотою» дитиною, тому й мав багато зобов'язань: відповідати сподіванням свого батька, виконувати його вказівки та настанови, бути гідним представником своєї родини. І яким би розумним і незалежним не видавався цей чоловік, йому не уникнути впливу сім'ї. «Невже я ось так просто його виправдаю?» – поставила собі питання Тіна. «Ні, звісно, що ні. Однак, Ігоря можна зрозуміти». Водночас Тіна багато  думала і про себе. Їй не хотілось виходити заміж, наприклад, за охоронця з бутика «Родж», який кілька років нерішуче залицявся до дівчини. «Хоча він, напевно, хороший хлопець». Ні, їй хотілося знайти собі «принца»: заможного, інтелігентного, вихованого за правилам етикету і впливового чоловіка. Та Тіна зовсім випустила із виду, що за таким «принцом» може стояти «король», адже у будь-якої медалі завжди дві сторони. І якщо ти хочеш отримати десь більше, то в чомусь доведеться поступитись. Ігор поступився свободою прийняття рішень. А Тіні, якщо вона таки хоче доєднатись до цієї родини, доведеться поступитись своєю гордістю і прийняти ситуацію такою, як вона є.

— Бонбоне, що ти на це скажеш? — знову промовила до малого Тіна. Її неговіркий чотирилапий друг виявився дуже хорошим співрозмовником. Бонбон ніколи не перебивав Тіну і давав їй можливість самостійно дійти до певних важливих висновків. — Так, справа тут зовсім не в моїй гордості. Родина Ігоря, а саме Леонід Сильвестрович, займається якимись нелегальними справами. А це занадто небезпечно. — Бонбон фиркнув, адже вдихнув кілька пухнастих сніжинок, коли обнюхував вкритий інеєм стовбур смереки. — Так, ситуація складна, — погодилась з псом Тіна і продовжила свої роздуми мовчки.

 А чи була вона готова окрім своєї гордості, яка не давала їй прийняти обман від Ігоря, ще сховати в далеку шухляду свою совість? Чи зможе вона бути членом заможної родини, частину статків якої складають зароблені не чесним шляхом гроші? «І вони ж не одяг контрабандою возили, а зброю. Скільки життів мала забрати ця партія?» Тіна здригнулась. Вона любила дивитись фільми про мафію та злочинців і часто звертала увагу на їхніх жінок: неймовірно грані доглянуті лялечки в дорогих сукнях, обвішані коштовними прикрасами. Вони завжди видавались Тіні і дуже привабливими та хоробрими і водночас холодними та байдужими. «Чи зможу я дивитись на брудні справи Роженських крізь пальці? Щиро вірити в те, що його батько такий собі Робін Гуд, а не звичайний шахрай і злочинець? Чи зможу я спокійно спати?» Тіна намагалась бути з собою максимально чесною, хоча б тут, у засніженому гаю наодинці. Однак відповісти на ці питання вона не могла.

 Бонбон одразу ж чкурнув під ковдру, щойно вони повернулись додому. Він дуже втомився і навіть не пішов перевіряти свою миску з кормом, як то бувало зазвичай після прогулянки. Малий явно не оцінив двогодинне блукання на морозі і незадоволено поглядав на Тіну своїми випученими темними очима. «За кого ти мене маєш? Я ж не якийсь там навіжений хаскі, пів годинки походили і досить» – читалося у тому погляді. Тіна почухала малого за вушком і поставила йому миску з кормом прямісінько на диван. Потім дівчина підкинула трохи дров у камін та вирушила до плити, аби розігріти собі обід. Будинок наповнився запахом хвойних дерев та курячого бульйону. Яскраве сонце пробивалося крізь вікна та освічувало теплі медові стіни. Вдома стало одразу так затишно і спокійно. Тіна чула тільки шкварчання газової плити та чавкання Бонбона. Вона насолоджувалась тишею. «Можливо є у самотності і свої плюси».

 Назар завітав ближче до третьої дня із величеньким клунком у руках. До того Тіна весь час поглядала на годинник. Щойно пролунав знайомий стукіт у двері, дівчина хутко скинула фартушок і побігла відчиняти.

— Що це в тебе таке? — запитала вона, коли чоловік простягнув їй пакунок.

— Розгорни, — Назар усміхнувся, зняв куртку і пішов бавити Бонбона.

 Тіна зазирнула в середину гостинця і одразу відчула запах свіжої випічки.

— Я заходив до мами, вона спекла пиріг із капустою та пиріжки з вишнями. Однак я взяв ще дещо, — Назар говорив до Тіни і водночас жмакав спинку Бонбона. Малий аж попискував від задоволення.