read-books.club » Сучасний любовний роман » Жагучі серця , Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

51
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жагучі серця" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Жагучі серця , Ксана Рейлі» була написана автором - Ксана Рейлі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Жагучі серця , Ксана Рейлі" в соціальних мережах: 
Вікторія: Він — мій конкурент і син найзапеклішого ворога мого батька. Мені заборонено думати про нього, але з цим боротися ще важче, аніж з бажанням набрати шаленої швидкості на треку. За усіма канонами ми повинні ненавидіти одне одного, та все зруйнувалося в той момент, коли наші погляди вперше зустрілися. Але коханню нема місця у моєму житті. Швидкість і чемпіонський кубок — єдине, що має значення. Алекс: Вона — моя суперниця та донька злісного ворога мого тата. Я не знав, що можливо закохатися з першого погляду, доки не зустрів її. Вона для мене під забороною, але ці яскраві сірі очі переслідують мене щомиті. Ми обоє знали, що у нас нема шансу, коли на кону чемпіонський титул, а між нами ворожнеча батьків. Та все ж, піти проти своїх почуттів виявилося важче, аніж нам здавалося.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Пролог

Вікторія

Мені було п'ять, коли мама вперше привела мене на чемпіонат з перегонів, і я побачила, як мій батько знову став чемпіоном...
Мить, коли я безповоротно закохалася у перегони, коли вирішила точно, що обов'язково стану чемпіонкою.

Шум, вереск, голосні сплески. Я ніколи не бачила такого. Здавалося, ніби потрапила на якесь фантастичне шоу. Мій погляд зупинився на чорно-білому прапорці, який гойдав вітер. Мама обережно підняла мене та поставила на невелике підвищення. Вона нахилилася до мого вуха так близько, що я відчула на своїй щоці її гаряче дихання.

— Дивись туди, Вікторіє! — сказала вона, махнувши рукою вперед. — Он там твій батько. Ти бачиш його?

Ми стояли в першому ряді, тому я добре бачила усе те, що відбувалося внизу. Тато був у своєму дивному спортивному костюмі. Батько часто одягав його на тренуваннях, але я не розуміла, чому він такий щільний. Мама інколи приводила мене на стадіон до тата, де я дивилася на те, як він катався на своєму автомобілі, але це вперше я була на чемпіонаті. Серце нестримно билося в грудях в передчутті. Я ніколи ще не бачила так багато людей. Моя рука злетіла вверх і я почала махати нею.

— Тату! Тату! — кричала я, стрибаючи на місці.

Мені хотілося, щоб він помітив мене та, як завжди, усміхнувся. Але батько навіть не повертав сюди голову. Він був зосереджений, надіваючи на руки рукавиці.

— Чому він не помахав мені у відповідь? — ображено спитала я, глянувши на маму.

Вона нахилилася до мене та тепло усміхнулася. Її коричневе волосся залоскотало мою шкіру на шиї.

— Твій татусь не бачить тебе, — відповіла мама та ніжно погладила мене по щоці. — Тут так багато людей, що він не зможе помітити тебе серед інших. Ми підемо до нього вже після чемпіонату.

Я насупилася, знову спрямувавши свій погляд на батька, що тепер уже надівав блискучий шолом темно-фіолетового кольору. Мама обійняла мене, а я міцно схопилася руками за поручні. Я не дуже слухала, що говорив дивний голос з колонок. Мій погляд сфокусувався на яскравих автомобілях, що зібралися біля смугастої лінії. Я мало що розуміла зараз, але мені так сильно подобалося в цьому місці. Враження були такими, що аж дух перехоплювало.

Тато впевнено попрямував до свого автомобіля яскравого пурпурового кольору. Я голосно запищала, коли він сідав у нього. Це чомусь викликало у мами сміх. Я глянула на неї, а вона уважно дивилася на авто. Її губи, нафарбовані коричневою помадою, легко затремтіли. Вона почала знервовано покусувати їх. Я опустила погляд до її рук, що ледь затряслися. Мене здивувала така реакція мами. Тут же ж так класно! Чому вона хвилюється? Я міцно схопила її руки, а мама опустила погляд на мене. Вона знову усміхнулася мені губами та швидко поцілувала мене в голову.

— Дивися! — сказала мама, кивнувши головою на автомобілі. — Сьогодні твій тато знову стане чемпіоном.

Чемпіоном? Мої очі загорілися, а я спрямувала свій погляд до цифри "23" на яскравому пурпуровому автомобілі. Мотори заревіли, і водночас ожила публіка. Все відбувалося за секунди: автомобілі під'їхали до старту, а тоді загорілися світлофори. Я не звертала на це ніякої уваги. Єдине, що цікавило — це автомобіль тата. Після сигналу він рвонув так швидко, що аж пилюка здійнялася. Мої очі стали вдвічі більшими, а я вражено відкрила рота, спостерігаючи за тим, як автомобілі неслися один за одним. Це було безперечно яскраве шоу. І поки всі слідкували за табло, в якому я нічого не тямила, мій погляд ловив різнокольорові окраси автівок: зелений, помаранчевий, червоний, жовтий... Їх було так багато! Я не встигала злічити кількість автомобілів. Помітила на горизонті пурпуровий колір — це тато. Він так швидко проїхав повз нас, що аж під ногами земля загуділа. Почула ще один важкий видих мами. Вона хвилювалася, хоч і намагалася тримати себе в руках. Впевнена у собі, зібрана, горда й зухвала — такою вона була завжди, але не зараз.

Час пролітав за секунди. Я не встигала ловити очима автомобіль тата.

— Останніх п'ять кіл, — заговорив біля нас дядько Микита. — Може бути боротьба за лідерство між Гордієм та Артуром.

Артур... Хто це? Я скривилася, коли почула це ім'я. Не хотілося думати про це, тому я почала стрибати, шукаючи очима авто свого татуся. І знову той пурпуровий колір, біля якого раптом з'явилася жовта пляма — автомобіль під номером "21". Що буде, якщо змішати ці два кольори? Червоний! Вийде яскравий червоний колір. Жагучий, як вогонь.

— Ой! — скрикнула мама, коли два автомобілі стукнулися.

Упс! Невеличке зіткнення. Вона забрала руки від мене та прикрила ними своє обличчя. Я не розуміла її поведінку, адже автомобілі далі їхали вперед. Нічого не сталося. Це все ще пурпуровий та жовтий, а не червоний. Нема ніякого вогню.

— Останнє коло, — напруженим тоном сказав дядько Микита.

Мама нарешті взяла себе в руки. Я чула, як вона шепотіла слова підтримки татові, ніби він міг її чути. Але ж він не чув!

— Давай, Гордію! — сказала мама, вдивляючись вперед. — Ну ж бо! Ще трішки. Ще трішки...

Дивне відчуття піднесення з'явилося всередині, коли я спостерігала за тим, як автомобіль батька перетнув ту смугасту лінію, а всі навколо заверещали. Мама радісно сплеснула в долоні й навіть запищала. Вона швидко обійнялася з дядьком Микитою, а тоді нахилилася до мене та почала цілувати в обидві щоки.

— Мамо, що сталася? — спитала я, здивована таким шумом.

Вона подивилася на мене, а в її очах стояли сльози радощів.

— Твій татусь став чемпіоном, — відповіла вона, знову цілуючи мої щоки.

— Чемпіоном? — вражено перепитала я, відкривши рота.

Я побачила, як тато вискочив зі свого автомобіля, піднявши обидві руки вверх. Усі навколо кричали, обіймалися, раділи. Я не помітила, як на моєму обличчі з'явилася широка усмішка, коли я спостерігала за цим всім.

Потім розпочалося нагородження. Ми з мамою все ще стояли на трибуні, хоча мені страшенно хотілося опинитися на подіумі разом з батьком. На ньому вже не було шолома. Його нагородили кубком, і він встав на спеціальне підвищення для лідера. Весь цей час мама спостерігала за ним з усмішкою на обличчі. Вона пишалася ним, і я теж. Теж пишалася! Мій татусь знову став чемпіоном. Він у мене справді найкращий, і я так сильно хотіла обійняти його в цей момент.

Нарешті мама повела мене до виходу з трибуни. Вона міцно тримала мою руку, наче боялася, що я кудись втечу. Мені й хотілося це зробити. Я бажала пробігтися цією трасою та роздивитися усі автомобілі. Я глянула вперед та побачила тата, що прямував нам на зустріч. Вирвавшись з маминої хватки, я чимдуж рвонула до нього. Він розвів руками, приймаючи мене у свої обійми. Я міцно обійняла його, охопивши долонями міцну шию.

— Ох, моя солодка дівчинка! — сказав він, цілуючи мене в щоки. Чому вони обоє так часто робили це? — Моя маленька чемпіонка!

Чемпіонка? Це вперше тато назвав мене так. Я подивилася на нього великими очима, а тоді широко усміхнулася.

— Вітаю, чемпіоне! — сказала мама, поклавши свою руку татові на плече. — Я пишаюся тобою, Гордію. Ти у мене найкращий.

— І у мене теж, — прошепотіла я.

— Ти привела Вікторію, — мовив батько до мами. — Я не очікував.

— Знаю. Я вирішила зробити тобі сюрприз. Подумала, що ти хотів би, щоб Вікторія бачила твій успіх.

Тато з вдячністю кивнув головою, дивлячись на маму. Мені завжди було ніяково, коли вони так довго мовчки дивилися одне на одного. Мої пальці потягнулися до кубка в батькових руках.

— Ти хочеш кубок? — Тато подивився на мене, піднявши одну брову. — Тримай! Але він трохи важкий, тому я допоможу тобі.

Я почала пальцями водити по золотій чаші з дивним гравіюванням. Я заворожено дивилася на нього, уявляючи, як стояла б на тому подіумі з ним у руках. Я підняла голову, зустрічаючись поглядом з яскравими сірими очима батька. Мої були такими самими. Мама завжди казала, що я дуже сильно схожа на тата не лише зовні, але і характером. Може, я теж буду чемпіонкою? Хотілося насварити на себе в цей момент, адже я заборонила собі говорити слово "може". Воно було найгіршим словом зі всіх можливих.

«Я стану чемпіонкою!» — виправила себе в думках.

— А тепер, Вікторіє, закривай очі своїми маленькими долоньками! — сказав мені тато.

Мама засоромлено засміялася. Батько завжди казав мені закривати очі тоді, коли хотів поцілувати маму в губи. Вони забороняли мені дивитися на таке, тому потайки цілувалися, гадаючи, що я не бачу.

— Хочу побігати трохи, — сказала я.

— Це ще краще! — зауважив тато.

— Гордію! — невдоволено буркнула мама та легко вдарила його в плече.

— Що, Поліно? — спитав він і нахилився ближче до мами, шепочучи їй на вухо: — Це проблема, що я страшенно хочу поцілувати тебе зараз?

Я закотила очі, коли помітила ту особливу усмішку мами, яку вона дарувала лише батькові. Тато опустив мене на ноги, і я рвонула вперед дорогою, розглядаючи трибуну та натовп.

— Тільки далеко не біжи! — гукнула мені мама.

Я оглянула на неї та помітила, що тато нахилився і поцілував її. Вона потягнулася до нього, обіймаючи. Я скривилася, насупившись, а тоді підбігла до якогось автомобіля. Деякий час я роздивлялася його та все навколо. Мені було тут так цікаво, що хотілося побачити все-все. Потім мама забрала мене та повела до якоїсь будівлі. Вона зняла з мене мою спортивну куртку, на якій були намальовані цифри "23". Мама навмисно купила для мене цю курточку в підтримку тата. Вона сіла на невеликий диванчик і посадила мене собі на коліна. Я помітила тата, що увійшов всередину. Почала махати йому рукою, але він чомусь не звертав на мене своєї уваги.

— У твого тата зараз пресконференція, а потім автограф-сесія, — сказала мені на вухо мама. — Ти втомилася?

— Ні, — тихо відповіла я.

— Ми ще деякий час побудемо тут, гаразд? А потім всі разом повернемося додому.

— А Тео? — поцікавилася я, згадуючи свого молодшого брата.

— Я залишила його в тітки Аріни. Ми заїдемо за ним пізніше.

— Вони з Лією знову будуть битися.

Я голосно засміялася, а мама притулила вказівний палець до моїх губ, щоб я була тихо. Мій погляд знову знайшов тата, який відповідав на запитання журналістів. Поруч з ним сиділи ще й інші гонщики. Потім до нього почали підходити різні люди, яких я не знала. Він підписував якісь листівки та фотографувався з ними. Я уявила себе на його місці. Мені б теж хотілося так. Очі знову зупинилася на кубку, що стояв на столі поруч з татом.

«Я стану чемпіонкою!» — вкотре повторила собі в думках.

П'ятнадцять років потому

Мій палець завис над кнопкою "відправити" на екрані планшета. Подати заявку на чемпіонат з перегонів без відома батьків — це дуже ризиковано. Їм точно не сподобається. Попри татову підтримку, він все ще вважає мене занадто маленькою для перегонів. Мама ж взагалі надто категорично ставиться до мого захоплення. Я глибоко вдихнула та міцно стиснула зуби. Вже достатньо доросла, щоб приймати важливі для себе рішення. Я відправила заявку. І стовідсотково знала, що її приймуть. Скоро мені надішлють підтвердження, і тоді тато дізнається, що я таємно від нього вписала себе до його команди та ще й заплатила за перший внесок. Добре, що прадід залишив мені значну частину спадку. Згадала, як мама завжди казала, що Гордій старший на крок попереду від усіх. Я усміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало.

— Чемпіонка, — прошепотіла я, гордо здійнявши голову. — Ось ким я стану!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жагучі серця , Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жагучі серця , Ксана Рейлі"