Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ні. Такого немає. Дякую, – зачаровано якось промовив хлопець, роздивляючись маленького дракона. – Чарівний подарунок.
Якась не зручна пауза виникла. Я не знала що сказати, а він просто дивився на подарунок. Вирішила сказати те, що перше прийшло до голови:
– Мої ноги просто скоро відваляться. Треба десь присісти.
– Втомилася? Тоді нумо рухатись до площі, – запропонував Герман і обережно поклав мій подарунок до свого рюкзака.
– А може вже додому? Бо я туди не дійду. Чесно.
– Ти що? Ще увесь вечір по переду. Ми туди не підемо, а полетимо, – приголомшив мене Герман.
– Полетимо?
– Так. Он на тих човнах.
Трохи у віддаленні справді туди-сюди по небу літали човни. Ними керували досвідчені повітряні маги.
– Я думала то якийсь атракціон, а не спосіб пересування, – промовила здивовано, поки Герман вів мене в їхньому напрямку.
– Це можна сказати два в одному.
Один човен був розрахований на вісім осіб і самого повітряного мага. Ми зайняли останні місця, які були трошки віддаленні від усіх інших. І чомусь мені подумалось, що всі присутні певно думають про нас як про закохану парочку.
– Знаєш про що я найбільше шкодую? – тихо промовив Герман коли човен рушив і я, щоб не звалитись, вчепилася в його руку, а він тим скористався й обійняв мене.
– Про що? – запитала і не думаючи відштовхувати його. Це все так висота на мене впливає. Я просто боюся висоти й зовсім мені не тепло і не так вже й приємні ті його обійми. Хіба що трошечки…
– Шкодую, що в такому місці й в такий день ми не можемо бути просто собою. Я б хотів бачити тебе поруч, а не тільки відчувати. Руда дівчинка не погана, але твоя міміка набагато приємніша.
– А може знімемо маски? – раптом, дивуючи саму себе, запропонувала йому.
– Жартуєш?
– Чому б ні. Хоча б поки ми летимо у цих човнах. Усі там в перед заглядають. На нас ніхто не дивиться. Та й сутеніє вже.
– Ти з кожним разом все більше дивуєш мене, квіточка.
Ми тишком зняли маски й понатягували капюшони на голову. Хотілося чомусь сміятись в голос. Особливо коли чоловік, що вже певно добряче перепив медової настоянки, обернувся у нашу сторону, а герман, який при посадці на човен був брюнетом, ще й підморгнув йому.
А потім трапилося найчарівніше дійство за все моє життя. Той невидимий купол, що огортав увесь ярмарок раптом одночасно засвітився мерехтливими павутинками яскравого світла. Це було настільки не очікувано і масштабно, а ще здавалося, що варто протягнути руку і я дістану до такої павутинки.
– Яка краса, – захоплено промовила я.
– Так. Краса, – відгукнувся Герман.
ПОВІТРЯНИЙ МАГ.
Він давно вже підробляв на щорічних ярмарках. Не має нічого складного в керуванні човном. Тут головне вміти сформувати відповідної форми повітряний мішок і направляти його у відповідну сторону. Тому у мага завжди був час пороздивлятись своїх пасажирів. А що ще залишалося робити? Човен пливе по повітрі повільно і від нудьги нікуди не дітись.
Сьогодні до нього підсіла вельми цікава парочка. До чого ж сильним було його здивування, коли зі сміхом вони познімали своє маскування. Цікаво було від кого це вони ховаються? Може коханці? Але ж на вигляд ще зовсім молоденькі. Скоріш за все учні академії якоїсь.
Ех, молодість. Кохання. Ці погляди. В досвідченого чоловіка мимоволі з'явилася посмішка, але під його вусами її не дуже вже й видно. А все через зачарований погляд хлопця на дівчину. Вона заглядала на нічне освітлення, а він заглядав на неї. Бідолашний. Ото ще потріпає вона йому нерви. А потім діти підуть, пелюшки, крики, ці кляті зуби ще.
Маг важко зітхнув та повернувся до керування. Ще ж треба було не забути дружині щось придбати, бо приб'є зараза точно. А дітям цукерок він накупив ще на початку ярмарку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.