Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Дракооони?
Я була максимально рішуче налаштована. Я була такою непоборною скелею. В мене купа проблем і я ні як не можу собі дозволити реагувати на маніпуляції нахабного, самовпевненого бойовика, що вчепився за мене своїми клішнями. Не можу. Не повинна.
Тоді якого біса я стою в образі рудої дівчини поруч з носатим брюнетом і чекаю в черзі до порталу на ярмарок? Так. Він таки якось добився бажаного. І це починає мене лякати, бо я вже дивувалася власним рішенням.
– Тобі сподобається. От побачиш. Жаліти точно не будеш, – самовдоволено примовляв Герман поруч.
– Я вже жалкую, – буркнула йому.
Саме облаштування і конструкція Ярмарку була чимось схожа на сонце. Де промені це безліч торговельних лавок та зон, що поступово сходяться до середини – округлої площі, де у вечері мають проходити усілякі видовища.
Я всього відразу не бачила. Так мені розповідав по дорозі Герман. Тепер було зрозуміло чому це дійство проходить упродовж як мінімум чотирьох днів. Таку величезну територію просто не можливо обійти за один день.
Майже кожна торгова лавка влаштовувала цілі вистави, щоб привернути увагу до свого товару. Різноманітні ілюзії були всюди. Усі кричали, веселилися та співали пісень. Від найпершого ряду я вже й забулася про що там жалкувала недавно. Загальна атмосфера свята в прямому сенсі затягнула нас у свої тенета.
То лісові мавки закрутили нас у танок. То доброзичливий ведмідь людським голосом вмовляв скуштувати медову настоянку. І там було просто не можливо відмовити. А до ельфійських солодощів я сама потягнула Германа, бо вже давно мріяла скуштувати ці ніжні й ароматні смаколики. І він накупив мені їх цілий пакет. Хоча я й хотіла сама розрахуватись. Та де там.
А потім я остаточно розслабилась. Просто вирішила, що коли вже випала така нагода побути кимось іншим, то я буду насолоджуватися цим аж до кінця цього дня. І просто перестану чекати якихось проблем чи неприємностей. Вперше буду радіти без усяких внутрішніх самокопань.
Вирішила, що раз вже я в такому чарівному місці, то можна хоч на якийсь час просто не думати ні про які наслідки. Якщо мене й чекають якісь неприємності через моє таке рішення, то вони настануть у будь-якому випадку, не залежно від того чи буду я напружуватись, чи залишуся до їх настання повністю безтурботною.
Що ми тільки там сьогодні не куштували. Які екзотичні смаколики тільки не випробував на собі Герман. Я особисто була трохи розбірливішою зате вперла три шматки гарбузово-сирного пирога з корицею.
– Той дядько точно щось у нього магічне підмішав. Я не можу зупинитись, – жартівливо обурювалася я, припиваючи пиріг трав'яним чаєм.
– Зате я тепер буду знати чим можна тебе задобрити, – пирхнув Герман.
– Ооо так. За таку смакоту я на все погоджусь, – щасливо примружила очі. – В межах розумного звісно.
– Ахахах, зіпсувала мої підступні плани.
Скільки, як цього дня, я не сміялася певно за все життя. Хоч ярмарок проходив на відкритій і вітряній місцевості, холоду не відчувалося зовсім. Думаю, це була заслуга невидимого куполу. Він зупиняв пориви вітру, а натовп людей та й нелюдей дарував тепло і чудовий, позитивний настрій.
– Фее, яка ж це гидота, – плювався Герман. Він скуштував розхваленого пиріжка з водоростями від трохи зеленуватої продавчині та вже хвилин п'ятнадцять ні як не міг перебити той жахливий смак.
– Там тільки запах чого вартував, а ти ще й куштувати поліз, – не могла не реготати я.
– Так вона ж як почала: “Це їжа тільки для справжніх чоловіків”, “Скуштуй, молодик, якщо духу вистачить” – передражнював він продавчиню. – А що ж я, здихлик якийсь? Скуштував, на свою голову. Ходімо он купимо м'ятних пастилок.
– Думаєш допоможе?
– Треба спробувати.
Ми блукали між рядами аж поки я ледве не почала валитись на землю від втоми. Від “смачних” лавок ми перейшли на зони продажу усіляких незвичних артефактів та цікавинок. Тут народу вже було не так багато, бо для таких штучок треба куди більше коштів, ніж для звичайних смаколиків.
– Навіть і не думай. Досить, що ти солодощів накупляв для мене, – обурювалася я, коли він придбав чарівну пару блокнотів.
– Це для зв'язку. Будемо переписуватись з тобою нудними вечорами, – засміявся він і таки запхав один до моєї сумки. – Заспокойся. Це дрібничка. Я ж не кліпсу тобі придбав.
Ця дрібничка коштувала як мої витрати за місяць, а можливо й більше та з ним сперечатись було марно. Тому, щоб не відчувати себе ніяково, вирішила теж зробити йому маленький подаруночок. І поки він завис біля лавки з цікавими чоловічими аксесуарами, я тишком повернулася до речі, яка раніше привернула мою увагу. Для мене вона була не дешевим придбанням, але я відчувала, що хочу саме її подарувати герману.
– Тримай.
– Що це? – здивувався він, коли я поклала в його руки коробку не великого розміру
– Моє тобі дякую за цей день, – просто відповіла я.
Хлопець був настільки здивований, що мало не впустив мій подаруночок поки розпаковував його.
– Нічого особливого. Просто нічник, – пояснила йому, коли він витягнув кульку в якій сиділа маленька ілюзія дракончика. – Зараз він спить, а коли настане ніч, то почне дихати полум'ям і світити таким чином. Бачила такий раніше, тому й придбала. Можливо в тебе і є такий…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.