Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Це що ж виходить? Я тепер буду вічно жити? Молодою і красивою? - у мене аж очі нездоровим блиском заблищали від перспектив, що відкриваються.

- Не вічно! Але пару трійку століть тобі забезпечено, - ну... і на тому спасибі! - Якщо раніше не вб'ють.

Ні, ну навіщо так кайф ламати?!

- І що, тепер усе життя ховатися? - поникла я.

- Краще так, ніж потрапити туди... - тицьнув він пальцем у підлогу.

- Куди???? - не зрозуміла я.

- Туди! - уже долонею вказав напрямок Олексій. Дуже красномовний жест!

Я підвелася та тупо втупилася в підлогу. Дійшло до мене разом із розумінням, що туплю.

- А що там? - видала я в надії відкрити для себе таємниці світогляду.

- Не доводилося бувати, тож не знаю та, сподіваюся, не скоро дізнаюся, - злегка розчарував мене блакитноокий.

Злегка, тому що було ще багато запитань, які я і почала ставити з півсекундною затримкою. За дві години я дізналася про вампірів не мало. Часник, кілок, свята вода… все пустощі. Сонце, так! але тільки для Істинних, і тільки у великих кількостях, наприклад, на пляжі біля моря засмагати їм загрожує, а так - гуляй, не хочу! Їжа для всіх однакова - основна страва кров, а не десерт, можна будь-яку рідину, починаючи зі звичайної води та так до спиртних напоїв... Людська їжа - Табу! Не перетравлюють, чи що?! Прощавайте улюблені креветки, мідії, фісташки і далі за списком... Я аж заплакала! Але одразу пожвавилася - сили, у мене коханої, побільше буде, ніж у п'ятьох перекачаних культуристів. Ще б навчитися нею правильно користуватися...

- Так, на сьогодні вистачить! - різко перервав захопливу розмову Олексій.

Я зі зітханням погодилася, стільки неймовірної інформації, гадаю, що забагато навіть для моїх удосконалених мізків.

- А..., - зам'ялася я, не знаючи, як правильно оформити думку, яка щойно з'явилася.

- Що?

- Годувати ти мене, коли збираєшся? - почуття голоду було геть відсутнє, але хотілося уточнити свій майбутній раціон.

- Десь через тиждень-другий, - втомлено, видав він.

- Щоооо…? - я очманіла.

- Лізо, ти в мене під час навернення стільки крові висмоктала, що тобі ще надовго вистачить, чого не скажеш про мене, - Блакитноокий підвівся з крісла і попрямував до виходу, - Коли відчуєш почуття голоду, скажеш мені. А зараз вибач, я йду.

- А...?

- Ти зрозумієш, коли зголоднієш! Не нудьгуй! - і зачинив двері.

За наполяганням Олексія, довелося взяти відпустку на роботі, бо з’являтися серед людей мені поки що не можна. Чому? Я не зрозуміла. І мені не побажали виразно пояснити. Єдиний аргумент - я змінилася та не зможу себе контролювати. Дивно! Минув тиждень, а жага крові в мені так і не прокинулася, не було бажання йти на вулицю та потрошити людей. Та й зовні я не змінилася, хіба що колір очей став більш насиченим. Але сперечатися я поки побоювалася, а раптом блакитноокий психане та кине мене напризволяще? Він і так якийсь нервовий останнім часом ходить. А мені ще більше інформації потрібно, тому що не дуже хочеться при таких перспективах, що відкриваються, померти в розквіті сил.

Розмова з батьком телефоном була дуже важкою та тривала близько години. Брала участь і Марта. Зрозумівши, що мене не вмовити та мені справді потрібно відпочити, батько дав відпустку на невизначений час, з умовою, що я буду щодня дзвонити та звітувати.

Ось і сидимо ми вже тиждень, у якомусь селі. Точніше, сиджу я, Олексій же вічно десь пропадає. Спасибі, що невеликий двоповерховий будиночок відповідає всім канонам сучасної цивілізації. Але нудно! Після вивчення нової житлоплощі, сама по собі виробилася траєкторія мого переміщення – ліжко - поспати, ванна кімната - мильно-рильні процедури, комп'ютер - інтернет, холодильник - різна рідина, але незабаром уже почала балуватися мартіні та навпаки. Дах їхав ґрунтовно! Не хочу так!!! Хочу розваги!!!