Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В один із вечорів, коли Олексій ощасливив мене своєю присутністю, я так дістала його ниттям, що він не витримав.
- Гаразд, збирайся! - загрозливо якось прозвучало.
- Куди? - знітилася я.
- Побачиш.
Ну, хіба можна відмовити, коли так запрошують? Вбралася я дуже швидко, благо, мій гардероб забрали з дому. Поїхали ми в найближчий районний центр, а точніше в клуб. Останнім часом я не дуже любила такі заклади, але зараз мені було байдуже, аби в люди.
Ейфорія нічного клубу захопила мене одразу ж та я поринула в неї повністю без залишку. Як же все-таки добре, просто танцювати, забувши про все! Щоправда, заважала енна кількість чоловічої статі, яка в проміжку п'яти хвилин намагалася знайомитися. Я ж просто грубо відмахувалася від них як від мух. Така підвищена увага, звісно, лестить, але вже дуже швидко починає напружувати. У мозок прокралися перші ознаки роздратування. Зазначивши, що за нашим столиком Олексій відсутній, я попленталася до туалету, щоб заспокоїтися.
Коридор був довгим та порожнім. Я крокувала ним на тринадцяти сантиметрових підборах і наспівувала останню почуту пісню собі під ніс. З кабінки з літерою "М" з'явився високий накачаний хлопець. Побачивши мене, він, єхидно посміхаючись, підійшов та схопив мою нещасну верхню кінцівку за лікоть (дідько!!!). Ненавиджу, коли так хватають.
- Дитинко, я не звик, щоб мені так грубо відмовляли! - і потягнув туди, звідки вийшов хвилину тому.
Я не злякалася та навіть не розлютилася, а абсолютно спокійно звільнила руку і відштовхнула від себе. Вийшло ефектно! Він відлетів у кінець коридору, а це десь метрів десять, та, злегка прогнувши металеві двері, опав на підлогу. Краса!!! Адреналін у мені так і танцював. ЩЕ!!! Хочу ще! Я вальяжно підійшла до нього, невіра і божевільний страх в очах мене лише підбивав. Легко піднявши за комір, і знову штовхнувши, я із захопленням простежила політ в інший кінець коридору, назад до "МЖ". Розвага!!! Прям як м'ячик, щоправда, стокілограмовий! Так з ними, гвалтівниками і потрібно! Я завзято розсміялася і блискавично опинилася біля хлопця. Як би його ще провчити, щоб надалі не чіплявся до пристойних дівчат?
Мої нехороші думи нахабно перервали. Хтось обхопив ззаду руками та припер обличчям до стіни, при цьому геть знерухомивши. Спроби вирватися ні до чого не привели. Цей, хтось був явно набагато сильнішим!
- Порозважалася? - прошипів мені на вухо Олексій.
- Він хотів мене зґвалтувати, - я вирішила поскаржитися, про всяк випадок!
- Почуття переваги п'янить. Ти себе не контролюєш. Ти могла цього хлопця вбити, - повчальну лекцію перервав стогін згаданого хлопця, який оговтувався, - Біжи до машини, - звільняючи, блакитноокий штовхну мене в бік виходу. - Я тут поки що розберуся.
І тільки в машині до мене дійшло, що могло б статися, якби Олексій не зупинив мене. О Господи, я ж, дійсно, могла щойно вбити людину!
- На яке ж чудовисько я перетворилася?! - зі стогоном закрила обличчя руками.
- Заспокойся! - сказав Олексій, який сів у машину, - Згодом ти навчишся тримати себе в руках, а поки тобі краще не стикатися з людьми. Сподіваюся, ти розумієш чому?
- Так. Вибач! - прошепотіла я.
- Добре! Пройшли!
Блакитноокий випробовуючи подивився на мене та, мабуть, щось йому не сподобалося. Легкий дотик до чола та я занурилася в темряву, відключившись.
Прокинулася із застиглим криком на губах. Сон, що вмить вислизнув, залишив за собою неприємний осад. Тіло було липке від поту. Усередині ж оселилася пустеля - уся травна система наче висохла. Спрага! Дика та всепоглинаюча! Потрібно покликати Олексія. Не вийшло - язик, немов приріс до піднебіння! Але зате слух уловив тихі голоси, які лунали на першому поверсі нашого маленького і затишного будиночка.
- ... він стане на наш бік. Я впевнений! - це Олексій.
- А якщо ні? - незнайомий жіночий голос. - Лексе, ти граєшся з вогнем! Я боюся!
- Просто вір мені! Він не дозволить їм її... Бл**дь!
Хто там, що, кому не дозволить, я так і не дізналася. Блакитноокий намалювався в моїй кімнаті.
- Давно не спиш? - вкрадливо поцікавився він.
Тут усе ясно - інтриги інтригуйте, афера дала старт! Я подумки махнула рукою, зараз не до цього. Жалібно подивилася на нього і накрила рукою горло. Він усе зрозумів і зник. З'явився за кілька хвилин із величезною чашкою.
- Ось! Випий!
Я з жадібністю почала пити. Нічого і ніколи смачнішого для мене не було, ніж у цей момент тепла насичена кров. Ммммммм! Наче п'ю божественну амброзію - я в блаженстві заплющила очі. По тілу повільно попливла чудова знемога, наповнюючи кожну клітинку мого організму такою необхідною цілющою силою.
- Ще! - зажадала я.
Олексій усміхнувся та вирушив за добавкою. Поки я розправлялася з другою порцією, у кімнаті з'явилася власниця незнайомого голосу. Це я відзначила краєм свідомості. Покінчивши з питтям, я акуратно поставила чашку на тумбочку біля ліжка і поставила запитання, яке цікавило мене найбільше зараз:
- А чому кров тепла?
- Спеціальна упаковка, розробка Служителів, - як не дивно, відповіла мені дівчина, а не Олексій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь пекло, Валерія Дражинська», після закриття браузера.