Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Я, все ще трохи побоюючись, завмерла як кам'яна статуя, боячись поворухнутися, зробити необережний рух і накликати на себе лихо, повільно обережно кивнула. Ваня скривив губи в дивній усмішці, що виражала чи то гіркоту, чи то злість, і розвернувся. Однак, зробивши пару кроків, зупинився.

- А, точно, зовсім забув. - Змахнувши рукою, кинув він, і в один крок подолавши відстань, що розділяла нас, раптом наблизився впритул, і опустивши руку мені на потилицю, різко притяг до себе.

Господи. Боже. Мій.

Це навіть на поцілунок не було схоже.

Він просто з силою притиснувся губами до моїх щільно зімкнутих губ, буквально на пару секунд, і відразу відсторонився. Але на мене раптом так нахлинуло... Не знаю, що... Щось таке незрозуміле і томне. Я судомно проковтнула, і автоматично, ведена цими незрозумілими почуттями, потяглася до нього, руками, губами та всім тілом. Не знаю, що на мене найшло, але я раптом відчула таку гостру потребу, таке дике бажання притиснутися губами до його губ, поцілувати його по-справжньому, глибоко, відчути його. Мені це було так необхідно…

Але Ваня, схоже, не поділяв моїх бажань - він відсахнувся, подивився на мої губи, потім у вічі - злегка приголомшено, і ніби з переляком, і сильніше насупившись, швидко розвернувся і пішов геть. Залишаючи мене одну в темряві ночі, з палаючим обличчям, і серцем, що повільно розходилося тріщінами.

Щиро кажучи, краще б він мене вдарив. Було б боляче, але біль був локальний. А тут… Заболіло все тіло. Мій шлунок стиснувся так, що я мало не зігнулася навпіл від болю, який буквально вибухав усередині на мільярди крихітних іскорок.

З мене ніби живцем здерли шкіру і хлюпнули кислоти на відриті рани.

Крижаний погляд, що дряпав зневагою, поцілунок і слідом переляк в очах. Мабуть, він не одразу зрозумів, кого поцілував. Використану, пом'яту…

Уривки слів, образи, почуття злилися у величезну сіру тягучу жижу, стягли горло, наче зашморгом, змушуючи мене судомно хапати ротом повітря, борючись із нудотою і сльозами, що підступали.

Як же так сталося? Як я могла таке допустити?

З усіх своїх найнеправильніших виборів цей здавався фатальним. Мені довелося заплатити надто високу ціну за свою помилку.

Я програла. Програла йому й собі. Не знаючи, які ставки, я, здається, програла власне серце.