Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Я переїхала до Дайни. Без зайвих запитань подруга мене прийняла. У її руках не вистачало лише хліба з сіллю, коли вона зустрічала мене на порозі свого заміського будинку. Виявилося, що ми житимемо там не зовсім одні. У Дайни є особистий помічник-охоронець, Арджин. На вид молодий чоловік зі світлим волоссям. Саме він і допоміг перевезти мої речі. Я б і сама впоралася, махнувши раз рукою, але довелося грати слабку і беззахисну жінку.

Арджин виявився цілком милим хлопцем. Ми встигли побалакати в дорозі, поки їхали до мого нового будинку. Він дуже добре відгукувався про Дайну, з незвичайною ніжністю та теплом вимовляючи її ім'я. Від моїх очей не сховалося, що в його інтонації було щось більше, ніж повага. Незрозумілим залишилося те, як Дайна виявилася одна на тому мосту, якщо має такого захисника.

- Я така рада, що ти нарешті тут! - Дайна кинулася на мене з обіймами, ледь не задушила.

- Я теж, люба, - кажу щиро, хоча розумію, що мій переїзд – вимушений захід.

- Ти поки влаташовуйся, я покличу, коли обід буде готовий, - її чарівна усмішка змушує мене мліти.

Арджин вніс усі мої речі до кімнати і делікатно відкланявся. Тепер гадаю, дарма я так довго відкладала цей переїзд. Кімнату для мене підготували величезну! Ще й окрема ванна в моєму розпорядженні, я вже мовчу про гардероб! Апартаменти, а не кімната. Заживу, як сир у маслі. Залишилося вирішити деякі свої магічні проблемки.

Цілий день пішов на оформлення нового житла. Речі я розкидала по місцях швидко, а ось захисний купол будувала довго. Спочатку один на всю кімнату, потім окремий для Фені, а наприкінці вирішила захистити весь будинок від проникнення недозволеної магії. Замоталася неабияк, на щастя, ніяких інших справ заплановано не було, та й браслет поводився тихо.

Як і передбачалося, Дайна вирішила мене відгодувати. Обід був розкішний, а вечеря і зовсім королівська. Мені навіть стало ніяково.

- Дайно, це все на двох? Чи ти на гостей чекаєш?

- Це для нас із тобою! У мене стільки натхнення, що я б готувала, не відходячи від плити! Ти сідай, - подруга сама підсуває мені стілець, ніби я великосвітська дама. Почуваюся героїнею фільму. Сиджу за столом, а навколо мене танцює Дайна, розставляючи тарілки та підкладаючи смаколики.

- А Арджин із нами не вечеряє?

Дайна на секунду залилася фарбою, зам'ялася, відповіла у своєму стилі, невпевнено та тихо.

- Не знаю… У нас так не заведено.

- Тобто ви живете з ним в одному будинку, але їсте окремо? Чому?

- Він працює на мою родину. Так було завжди. Раніше батько був помічником моїх батьків. Ми з Арджин практично виросли разом. Я недавно попросила його переїхати до мене, він саме шукав роботу.

- А, тобто раніше ти жила одна, коли Кайл ...

- Так, спочатку я обходилася сама, але з Арджином мені спокійніше. Та й нам двом тут краще мати охорону, - я здивовано подивилася на Дайну, вона поспішила мене запевнити: - Не хвилюйся, тут безпечно, просто довкола немає більше людей. Усі землі разом із лісом належать моїй родині.

- Здорово, виходить, там можна буде прогулятися?

- Так, навесні там дуже гарно! Скоро все розквітне, ходитимемо на прогулянку!

Я взагалі подумала про свої особисті справи. Мені якраз потрібне місце для тренувань. Віддалений ліс, де не снують люди, якраз підійде. І краще займатися наодинці із собою. Як порозумітися перед Дайною, я придумаю.

- Я не проти, якщо ти запросиш Арджина до столу. Я так зрозуміла, ви друзі.

- Не зовсім, але я теж не проти, - чомусь Дайна каже з сумом. - Арджин! Арджин!

На порозі з'явився чоловік, його приємне обличчя здивоване.

- Приєднуйся до нас!

Хлопець глянув на нас по черзі, але від запрошення не відмовився. За столом повисла тиша незручності. Мені довелося виправляти ситуацію, хоч я не великий любитель бути в центрі уваги.

- Отже, ви знайомі з дитинства? – звернулася одразу до двох.

- Так, ми виросли в цьому будинку, - Арджин відповів упевнено, пильно дивлячись мені в очі.

- І ви ніколи не зустрічалися? Як хлопець та дівчина, – я вирішила одразу перейти до цікавого, але мої співрозмовники відреагували з нерозумінням. Молодий чоловік ледь не поперхнувся, Дайна яскраво почервоніла.

- Ні, Арджин має дівчину, - подруга не змогла приховати сумних ноток, хоча я помітила її роблену байдужість.

- Взагалі ні, - Арджин глянув на Дайну і не відвів погляд, поки не побачив її підняті на нього очі.

- Але я бачила тебе з дівчиною нещодавно, от і подумала ...

- То була моя знайома, ми не зустрічаємось.

О, здається, я зачепила потрібні гвинтики непорозуміння. Між ними точно щось є, або щось має бути. Лише дурний цього не помітить.

- Це було, коли ми з тобою в клуб ходили, Есмо. Здорово тоді було! Чому б нам не сходити ще раз?

- Ви ходили до клубу? - Арджин непідробно здивувався, ніби трохи засмутився.

- Так, у тебе тоді був вихідний. Есмо, давай сходимо завтра ще раз?

- Я найближчими днями, напевно, не зможу, може іншого разу, - кажу вибачливим тоном.

- У тебе жіночі дні, правда? Тоді можна наступного тижня. Я не проти, мої червоні пройшли.

Арджин прокашлявся, його явно цікавила розмова більше, ніж їжа. Я ж із захопленням поглинала все запропоноване, але розмова про місячні за їжею – дуже непроста тема.

- Ні, я не тому, роботи буде багато, я невилазно просиджу в кімнаті.

- Я можу сходити з тобою в клуб, якщо хочеш, - Арджин, схоже, зацікавився більше за мене.

Дайна здивувалася, але відповісти не поспішила, ніби обмірковувала.

- Та ні, нам з Есмою удвох було добре. Стільки чоловічої уваги! Нам не потрібний там охоронець.

О, це моя подруга дарма таке каже. Б'є по чоловічому самолюбству.

- А давайте якось сходимо на подвійне побачення, - не знаю, навіщо я лізу до їхніх справ, але мене вже понесло. - Я буду з хлопцем, і ви вдвох. Що скажете?