read-books.club » Наука, Освіта » Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку 📚 - Українською

Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 212
Перейти на сторінку:
уповноважені на здійснення судової влади

Дослідники одностайно відзначають оригінальність і самостійність судоустрою Запорізької Січі. Зокрема, М. Є. Слабченко підкреслював, що суди запорізьких козаків не належали до так званих статутних судів — ратушних, сотенних, магістратських, полкових і генеральних, які були постійними. Запорізькі суди, наголошував учений, не входили до їх ієрархічної системи і не перебували в ієрархічній підлеглості до жодного з них[255].

Головною судовою інстанцією була Військова рада, яка розглядала найважливіші цивільні (розподіл землі, угідь, майна тощо) та кримінальні справи. Рада також мала виключні повноваження з розслідування справ щодо найвищих посадовців Січі, які підозрювалися в посяганні на принцип народоправства, зраді, зловживанні службовим становищем, казнокрадстві тощо. Вона, відповідно, мала право зміщувати кошового отамана, осавула, писаря та іншу старшину, а також своїх послів, які підозрювалися в неналежному ставленні до своїх обов’язків, у неретельному виконанні січових рішень, у несвідомих помилках чи спланованій зраді інтересів Коша. На раді виносилися доволі суворі судові рішення, які могли передбачати позбавлення не лише посад і доброго імені, а й самого життя[256]. В діяльності ради таким чином поєднувалися дві найважливіші судові функції: здійснення правосуддя та контроль за посадовими особами (передусім військовою старшиною).

Практичними організаторами ради на січовому майдані були осавули, які через барабанний бій і пряме нагадування товариству (інколи за допомогою київ) забезпечували явку козаків. Січовики ставали великим колом (усі були з непокритими головами), кожний курінь окремо на чолі зі своєю старшиною. Після загального молебню та благословення священика слово брав кошовий отаман, старшина й усі бажаючі. В разі розгляду складних справ січова старшина могла збиратися на окрему малу раду, яка засідала тут же, посеред козацького кола. Узгоджене рішення козацьких керманичів згодом виносилося на розгляд загальної ради, про що оголошував осавул.

А. О. Скальковський зазначав, що в Запорізькому війську були річні та піврічні ради. Перші — для виборів кошового й усієї військової старшини, піврічні — для розподілу за жеребом степів, річок та інших угідь. Екстраординарні ради збирались в особливих випадках, як-то: для вислуховування височайших указів, гетьманських універсалів, раптового відрядження козаків на прикордонну службу, видачі громадських грошей, а також для вирішення спірних справ та для вжиття особливих заходів по внутрішніх розпорядках. Дослідник наводить приклад справи, яка розглядалася у такому особливому випадку 23 грудня 1764 р. й стосувалася гайдамацтва[257].

Вирок у цій справі передбачав: «Ми всіх куренів отамани, з усіма старшими козаками, зі стариками і молодими добросовісними в Кошу запорізькому, при зібранні повному військовому, всіх старшин, стариків і отаманів, за вироком і бажанням до доброго порядку всього Коша дали сію в Кошу розписку в нижчеписаному: Де є степами й лугами, наших куренів вори й злодії і який би не був ватажок, передержував або покупщик воровського, не тільки де жили, але й де шаталися в чатах і зібраннях, до єдиного прибрати в руки, викорінити й утримати зовсім від воровства, щоб ні у татар, ні у Польщі, ні в російських підданих, по шляхам і по зимівникам, ні на одну копійку вето від сього дня не чинили… А якщо в якому курені отаман не ісправний, ослухається й потакати злодійства буде, то пану Кошовому вільно його карати й наказом відставити, а іншого обрати, і тільки доброго й ісправного зараз поставити, а його у всіх куренях всякої честі позбавити і в другий раз отаманом не обирати й не становити… А якщо не так вчинятимуть пан Кошовий, судія, писар і осавул, і виявиться в чому потакун, або добрих або не винуватих козаків будуть марно кривдити, то, не чекаючи ради річної або піврічної, отаманам і старикам таких правителів, зараз з доносом головним командам, від Коша відставити й ніколи того підозрілого й слабкого старшину вже не обирати і в ніякий чин не ставити, і якої справи і обід не закінчать, то з самого того стягнути»[258].

Серед військово-адміністративних органів Запорізької Січі були ще ради «до куренів», згадувані в літературі під назвою «курінні ради» або «сходки». Це були не ради козаків одного куреня, як іноді помилково думають, а своєрідні оперативні наради козацької еліти за участю кошової старшини, курінних отаманів і «стариків» (авторитетних колишніх посадовців). Сходки скликалися здебільшого для вирішення секретних або нагальних справ, котрі вимагали збереження таємниці й негайного виконання. В певні історичні моменти вони перебирали на себе компетенцію військової ради, то ж могли мати й судові функції.

Роль верховного судді на Січі виконував кошовий отаман. Суд кошового отамана виступав спочатку як суд першої інстанції в справах військової старшини і паланкових полковників. З часом, приблизно в середині XVII ст., він перетворився на вищу апеляційну інстанцію. Судові вироки, рішення й ухвали усіх носіїв судової влади часто розпочиналися словами: «З повеління пана кошового отамана…», зокрема й тоді, коли справу розглядала військова рада.

Кошовий отаман затверджував рішення військового судді й визначав покарання злочинцям. Під час військового походу він міг самостійно призначати злочинцям смертну кару, хоча в мирний час це було прерогативою військової ради або сходки. Йому також належало право помилування злочинців. Він зі згоди всього січового товариства міг здійснити екстрадицію січовика, запідозреного в злочині. Утім існувало загальне правило «з Січі видачі немає», винятки з якого траплялися нечасто.

Судові рішення кошового отамана переважно стосувалися важливих цивільних справ щодо розподілу земель та угідь за конкретними куренями, грошового й матеріального жалування, здобичі, а також кримінальних справ, які не були вирішені в судах нижчих посадовців Січі. Кошові отамани ревно стежили за справедливістю судочинства, а також за тим, щоб ніхто ззовні не втручався в судовий процес Січі та не змінював основоположних принципів козацького права.

Значна кількість судових розглядів робила здійснення правосуддя важливою складовою діяльності кошового, оскільки від кваліфікованого й мудрого рішення або вироку безпосередньо

1 ... 44 45 46 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"