Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Аня лежала на ліжку й перебирала в голові кожну деталь зустрічі з Агафою: «Ні ну що я могла забути? Щось ще має бути».

Телефон білявки завібрував. Висвітився номер Божени. Після їхньої останньої зустрічі, коли вони намагалися повернути Аню в її реальність, жінки здружилися. Вони вже кілька разів зустрічалися на каву й частенько розмовляли по телефону.

— Привіт, все намагаєшся згадати нові деталі того ритуалу? — запитала племінниця відьми.

— Так, але все марно, — ледь не плачучи відповіла Аня. — А ти вже в Києві?

Для Ані від'їзд Божени означав майже повний провал. Кінець історії. Неможливість більше нічого зробити.

— Так, — протягнула та, — але ти не сумуй. Я приїду через кілька тижнів й ми зможемо зробити ще одну спробу.

Від її слів Аню сіпнуло. Згадала як майже перетворилася на птаха, коли Божена промовляла закляття.

Вона поклала слухавку й пішла збиратися на роботу. Та тільки-но вона зайшла до ванної кімнати, як почула голосний стукіт і крики. Дівчина вибігла в коридор й навшпиньках підійшла до вхідної двері. Поглянула у вічко. Вже з самого ранку там стояв Максим, який ледве на ногах тримався. 

— Аня, відчини! — він намагався заглянути у вічко з того боку. Однак його так хитало зі сторони в сторону, що це не видавалося можливим. Тоді чоловік приклав вухо до дверей, сподіваючись почути чи дружина ще вдома. Кілька разів він стукнув кулаком по дверях. Білявка заклякла, затамувала подих, майже фізично зменшилася, щоб він не почув її. Тихенько відійшла від дверей й сховалася в кімнаті, вмовляючи себе, що щоб там не було, а треба збиратися і йти на роботу. 

Стукіт у двері на щастя стих. Аня видихнула.

Зіна Петрівна не ставила зайвих запитань й Аня за це їй була вдячна. Вона просто приходила на роботу, машинально відпрацьовувала свій день і їхала додому до мами.

Так і сьогодні ввечері, вона закрила магазин й пішла на зупинку. Листя вже встелило пухкою товстою ковдрою землю, однак повітря ще досі було тепле й приємно обвівало її обличчя. Помітивши велику кількість людей, що снували туди й сюди, насолоджуючись останніми теплими днями осені, Аня й собі вирішила прогулятися.

Білявка пройшла повз зупинку й перебігла дорогу, по якій на величезній швидкості проносилися машини. Вона вийшла на центральну алейку й повільно рушила в сторону дому. Дівчина вертіла головою в різні боки, зачаровано розглядаючи кав'ярні, ресторани й затишні магазинчики, які відчинилися недавно. Закохана парочка підлітків обігнала її, тримаючись міцно за руки. Аня посміхнулася. Хоч останнім часом Богдану ніколи не вистачало часу просто погуляти з нею, коли вони тільки познайомилися, то майже щодня отак гуляли вечорами, спостерігаючи за зірками, людьми навколо та обговорюючи знайомих. 

Тоді вона закохалася в цього чоловіка, бо ж до нього ще не зустрічала нікого настільки ж розумного, доброго і щирого. Здавалося в нього були відповіді на всі питання у світі. Аня усміхнулася й поглянула в бік на ще одну нещодавно відкриту кав'ярню. Вечірні ліхтарі й лампочки яскраво горіли різними кольорами й освітлювали вхід та вікна закладу. Раптом посмішка повільно сповзла з обличчя Ані. Вона помітила, що за столиком біля вікна сидить, абсолютно щасливий, з широкою посмішкою на все обличчя, Максим. Він ніжно тримав у долонях руку якоїсь білявки, що сиділа навпроти нього. На вигляд дівчина була не старше двадцяти років. Її рожеве пальто дуже пасувало до ніжних щічок та довгого білявого волосся. Й навіть звідси було помітно юність та доглянутість дівчини.

— Це ж явно не Надя, — здивувалася Аня. — Він що завів коханку від коханки?

На мить вона остовпіла, а потім почала голосно сміятися. Дівчина захлиналася від сміху й нічого не могла з собою зробити. Її життя було схоже на сюжет з сімейного ток-шоу. Вона раніше завжди підсідала на такі, дивувалася й думала, що то були вистави, адже в житті такого не буває. А он воно виходить що ще і як буває.

Перехожі скоса поглядали на білявку й старалися як можна швидше обійти її. Аня ж продовжувала реготати. По її щоках котилися сльози. Вже було не зрозуміло чи вона ще досі сміється, чи це вже істерика. Раптом вона помітила, що біля кав'ярні стоїть жінка в хустині. Вона також сміялася. Це була Агафа й вона заходилася сміхом, але вже не з Максима, а з Ані. Жінка показувала на неї скрученим пальцем, а далі, тримаючись долонею за живіт, оглушливо й моторошно реготала. Вона ніби казала:

— Що, нудно тобі було? А зараз немає хандри? Дивись, адже ж весело як! 

Білявка зірвалася з місця й чимдуж побігла додому. Вітер, раптом став морозним й щипав за щоки. Дерева намагалися спинити дівчину й били її гілками по обличчю. Сльози застелили їй очі й вона погано бачила куди біжить й що відбувається навколо, натикаючись на перехожих й сподіваючись, що якесь авто не зіб'є її. 

Нарешті Аня забігла додому й зачинила за собою двері. Сперлась на одвірок, важко дихаючи й дивлячись прямо перед собою. «Це взагалі триндець, — подумала вона, — такого навіть спеціально й не придумаєш. Гірше вже бути не може». Вона знову заплакала, тремтячими руками дістаючи телефон з кишені. «Або я щось зміню, — подумала вона, — або… я навіть не знаю, що тоді буде».