Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Ані стало смішно, бо вона не знала чи можна Божену ще досі називати жінкою. Вона так і висіла під стелею, надута повітрям.

Продув задув свічки й скинув зі столу одну з чашок, а іншу перекинув на столі. Чашка перевернулася й від неї відбилася ручка. На щастя Аня вже допила свій напій. Тож закляття мало б подіяти. Однак воно не спрацювало. Дівчина дуже ясно це зрозуміла, озираючись й споглядаючи ті самі запилені меблі навколо себе й стару підлогу, що місцями прогнила. Вираз розчарування з'явився на обличчі білявки. Вона поглянула вперед й побачила, що Божена вже здулася й, розтираючи зап'ястки й крутячи головою, стогнала.

— Мені дуже шкода, — промовила вона, звертаючись до білявки. — Я нічим не можу допомогти. Ти підписала договір, тож тепер мусиш виконувати. — її погляд став співчутливим. — Але може не все так погано й ти могла б і тут змінити життя на краще — з часом відкрити свій бізнес, зустріти хорошого чоловіка?

У Ані ніби щось вибухнуло всередині. Сльози бризнули з очей. Білявка схопилася за голову й закричала:

— Я не хочу новий бізнес чи нового хлопця. В мене все вже є — вдома. 

Божена лиш похитала головою й пішла у куток кімнати за віником, щоб позмітати розбите скло з шибки. Раптом Аня скочила на ноги й схопила свій договір:

— А пішла б ти до чорта, стара відьма зі своїм договором! — вигукнула, запалюючи його від свічки. — Хай всі домовленості згорять синім полум'ям.

— Ти що робиш? — в паніці заголосила Божена схопившись руками за щоки. — Не смій, не роби цього!

Племінницю відьми почало сіпати в різні боки й Аня з жахом помітила, що крізь зовнішність Божени проглядаються риси обличчя Агафи. Волосся жінки посивіло. Шкіра почала вкриватися зморшками.

У Ані промайнула думка, що в ящичку стола має бути другий екземпляр договору. Вона ринулася туди, однак Божена, що вже на вигляд була більше як Агафа, кинулася вперед й схопила білявку за руки.

— Не смій! — прошипіла вона. — Ти добровільно підписала договір. Енергія того варіанту життя моя. Чуєш? — Руки старої повільно переповзли на шию Ані й здавили їй горло. — Та я краще вб'ю тебе, — продовжувала Агафа, — ніж віддам стільки енергії, яка зробила мене знову молодою.

Перед очима Ані пішли кола. Горло боліло. Однак вона чітко розуміла, що це її єдина можливість щось змінити. Білявка намацала рукою уламок від своєї чашки й з усієї сили встромила його відьмі в око. Та дико заверещала від страшенного болю й прибрала руки від горла дівчини. Цього було достатньо, щоб Аня відкрила ящик столу, дістала відьмин екземпляр договору й також підпалила його.

— Ні! — закричала не своїм голосом Агафа. — Що ти наробила? Ні!

Наступної миті стіни й вікна вже знайомо закрутилися навколо Ані. Її почало нудити. Вона присіла на стілець й зіщулилася. Було відчуття, що кожну клітину її тіла вивертають назовні. Відьма кудись ділася. Настала тиша. І все поглинула пітьма.

Аня розплющила очі від того, що голосно задзеленчав будильник. Шоста ранку. Вона повернула голову і її погляд впав на Богдана, що солодко спав поруч, обіймаючи подушку. Його русяве волосся скуйовдилося, а окуляри сповзли на носа. Все було точнісінько так, як в той день, коли історія з відьмою тільки почалася. Аня вщипнула себе за руку. Боляче. Значить це не сон. Поруч з Богданом на ліжку лежала товстелезна й затерта до дірок книжка «Велика вітчизняна війна. Як це було…». Аня розсміялася й пішла на кухню готувати собі каву. Сьогодні їй виповнювалося тридцять три роки. Знову. 

Коли Богдан пішов на роботу, телефон білявки голосно задзвонив. Висвітився номер Алки. 

— Алло, зайчику! — радісно кричала в слухавку подруга Алла. — З Днем народження, котику!

Аня радісно усміхнулася:

— Дякую!

— А в мене для тебе подарунок! — бадьоро промовила Алка, — тільки це секрет. Сама побачиш.

— Якщо це зустріч з ворожкою Агафою, то я вимушена відмовитися від подарунка, — спокійно промовила Аня.

— Звідки ти знаєш? — ошелешено сказала Алка й замовкла. — Аня, може ти й сама якась відьма? Бо ж ніхто не знав, що я хотіла тобі подарувати.

— Ні, — розсміялася Аня. — Бог боронив. Таких здібностей не маю. Та і не потрібні мені ніякі подарунки, я й так найщасливіша жінка на світі — в мене є коханий чоловік і найкраща подруга! Тож завтра обов'язково відсвяткуємо. Я запрошую тебе до ресторану “Французький двір”.

Знаючи, що Богдан затримається й свій день народження вона проведе на самоті, Аня купила пляшку свого улюбленого білого вина, замовила роли й ввечері вмостилася перед панорамним вікном у кімнаті. Перед її очима простягнулося все місто. Ніби тисячі світлячків сновигали в темноті.

— Ну, за мене! — вона підняла келих. — За найкращу реальність, яку я проживаю!

Вона зробила ковток як почула, що вхідні двері до квартири відкрилися. За звичкою білявка перелякано підскочила на місці, та вчасно згадала, що в її житті більше немає кого боятися. Аня відвинула ковдру й встала з помаранчевого крісла, яке вона колись купила на розпродажі. У кімнаті вже стояв Богдан.

— Невже ти думала, що я забув про твій день народження? — він хитро посміхнувся. А потім дістав маленьку оксамитову коробочку й, відкривши її, став на одне коліно. 

Аня зашарілася. Звичайно ж там була обручка. Щоки дівчини почервоніли. Вона стривожено й сором'язливо дивилася на чоловіка.

— Ти вийдеш за мене? — запитав він, впевнено посміхаючись й очевидно вже знаючи відповідь. Його очі блищали, а руки, що тримали коробочку, тремтіли.

Сил відповісти не було. Білявка лиш кивнула й простягнула руку. За секунду на її пальці блищала така бажана обручка.

Кінець