Читати книгу - "Атарінья"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- За славу можна віддати навіть душу, княжичу Леголасе…
- Елрогір має на увазі – за славу доброго вояка.
- Бо якщо це така слава, як у Саурона – то хай вона осиплеться попелом.
- Тут я з тобою згоден, друг Елрогір.
Валмар виріс перед ними несподівано, бо його закривала тінь гори Танікветіль. Ельронд
видимо вже добре знав дорогу, бо впевнено скерував невеличкий загін до одної з садиб, котра заховалася в буянні квітучих дерев просто біля підніжжя гори. Біля самої садиби їх
нагнав ще один вершник – білявий Ваніа, і його привітали захопленими вигуками.
Вершник цей був Глорфіндейл, якого теж було запрошено на цю вечірку. Нерданель
раптом зрозуміла, що вона є єдиною еllet в цій тісній компанії бойових побратимів.
Однак, вона не відчувала ніяковості. Пройшовши в різьблені двері, шанобливо відчинені
перед нею Ерестором, жінка побачила себе у великому люстрі – витончена красуня в
чорній оксамитній сукні для їзди верхи. Сукню прикрашав багряний шалик – останнім
часом Нерданель подобалось дратувати мирних мешканців Тіріону червоно-чорним, або
чорно-червоним сполученням кольорів.
Тим часом, у величенькій вітальні, котра швидше нагадувала книгозбірню, гостей
зустрічав сам Мітрандір у супроводі двох маленьких періанів. Старший з них щиро
тішився зустріччю, але Нерданель вразив погляд молодшого – заглиблений у себе, якийсь
безнадійний. Схожий вираз вона бачила на обличчі Фіндарато – блакитні очі сина
Арафінве спалахували нині радістю лише при вигляді Артаніс.
Ось і цей гобіт трохи отямився і повеселішав, побачивши Леголаса. А той схопив його в
обійми і закружляв з ним по залі, дзвінко сміючись. Старший періан неквапливо
підійшов до Ельронда і тут таки почав якусь нескінченну розмову про поезію. Ельронд
слухав уважно, і різке його обличчя злагідніло, розпогодилось. Нерданель опустилась на
крісло біля невеличкого столика і взяла до рук рукописний сувій, що виявився твором
любомудра Руміла.
- Я чув, що ви хочете зі мною поговорити, вельмишановна Нерданель?
Мітрандір опустився на крісло поруч. Він спостерігав за веселою метушнею в залі з
помітним задоволенням в очах.
- Я знаю, - вимовила жінка, - ви нещодавно повернулися звідти… Ви мали змогу
мандрувати, тобто… Я хотіла запитати у вас – чи не чули ви щось про… про мого
другого сина. Говорили, що він втратив пам’ять, і…
Мая похитав головою:
- На жаль… - відмовив, - я чув багато легенд про божевільного співця, однак ніколи не
бачив нікого схожого на… на вельможного Нолдо в такій притузі.
- Можливо – хтось із них? – вказала Нерданель на приятелів, - міг щось чути?
- Не думаю, - сказав Мітрандір сумно, - останнім часом Ельфи вели замкнене життя. В
закритих від чужих очей лісах, або містах. Щодо ж гобітів, то вони жили в краях, куди
навряд чи пішов би ваш син. Він тримався б моря, або Гаваней Кірдана…
- Мені шкода, - вишептала Нерданель. Вона хоч і знала, що ця розмова є лише
прикриттям, однак, їй дійсно було шкода… Еstel… Без надії сподіваюсь…
Тим часом, як-то зазвичай буває на подібних учтах, звідкись зверху попливла тиха
музика, і Мітрандір запросив гостей помилуватись танком дів Валмару, і випити quenilas, а для гобітів настав час підобідку, і вони скористались ним уповні. Глорфіндейл
неголосно розмовляв про щось з Ерестором, близнюки весь час піддражнювали Леголаса
його побратимом-Гномом, котрий начебто закохався в Галадріель і викликав за неї на
поєдинок якогось Адана з гондорців, бо той сказав, що княгиня Арвен є красивішою.
- Наша сестра дійсно сяє як зоря, вечірня зоря…
- Однак, вельможна Галадріель… О, хитрющий Гімлі…
- А на чому вони билися, Листочку, на бойових сокирах?
59
- Ні, Елладане, ти помиляєшся – вони тягали одне одного за бороди
- Що ти, Елрогіре – схопити Гнома за бороду, це ж жах… Гімлі цього б не пережив.
- О, які ви обидва злі, - докірливо мовив Леголас, - не було ніякого поєдинку, все
вирішилось мирно…
Цього дня завести розмову про персня Нерданель не вдалося. Однак, Ельронд не
виказував ні нетерплячки, ні поспіху. Наступного дня весь гурт приятелів мав виїхати на
соколине полювання - Нерданель вирушила з ними, вбрана по чоловічому, зачесана як
Майтімо – волосок до волоска. В чорному оксамитному вбранні, з тієї ж тканини, що і її
сукня, вона була схожа на Ельфа-воїна, і войовники з Ендоре поглядали на неї з
захопленням. Більше того, коли на привалі, біля озера Альквайлін, молоді воїни почали
хвалитися своїм володінням мечем, Нерданель попрохала в усміхненого Глорфіндейла
його клинок, і легко перемогла і близнюків, і Леголаса. Четвертим проти неї став сам
Ельронд – і вона одразу ж відчула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атарінья», після закриття браузера.