Читати книгу - "Дітлахи Анансі"
- Жанр: Фентезі
- Автор: Ніл Гейман
Товстун Чарлі живе собі тихим життям у Лондоні, зводить цифри у таблички на роботі, а вечорами бачиться із красунею-нареченою Розі... На намовляння нареченої він навідується в місця свого дитинства, аби помиритися з батьком — і дізнається не тільки те, що той помер, осоромивши свою родину, а й те, що він був одним із богів.
Комедійний роман Ніла Ґеймана — автора бестселерів «Американські боги», «Океан у кінці вулиці» та інших — виборов низку нагород 2006 року, зокрема премію журналу «Локус» та Британську премію фентезі.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніл Ґейман. Дітлахи Анансі
Відгуки
на «Дітлахів Анансі»
«Захоплива, моторошна і дивовижна».
Denver Post
«...якимось чином примудряється бути водночас дуже лячною і дуже смішною».
Newsweek
«Неймовірно оригінальна... Якщо з головою зануритися у книгу Ніла Ґеймана, може трапитися що завгодно — і неминуче трапляється».
Entertainment Weekly
«Сягаючи корінням у тривале Ґейманівське захоплення богами та міфами, книга демонструє найдивацькішу сторону Ґеймана з часів „Добрих передвісників"».
SF Reviews
«Втішна, кумедна і зворушлива... Небилиця на кінець усіх небилиць».
Washington Post Book World
«Неймовірно кумедна книга».
Toronto Star
Книги Ніла Ґеймана, видані у видавництві «КМ-Букс»
АМЕРИКАНСЬКІ БОГИ
ДОБРІ ПЕРЕДВІСНИКИ (у співавторстві з Террі Пратчеттом)
ЗОРЯНИЙ ПИЛ
КНИГА КЛАДОВИЩА
КОРАЛІНА
НА ЩАСТЯ, МОЛОКО
НЕБУДЬ-ДЕ
ОБЕРЕЖНО, ТРИГЕРИ!
ОКЕАН У КІНЦІ ВУЛИЦІ
СКАНДИНАВСЬКА МІФОЛОГІЯ
Присвята
Ти чудово знаєш, як воно завжди буває. Береш книгу, гортаєш до присвяти і знову читаєш, що автор присвятив її іншим людям — не тобі.
Та не цього разу.
За те, що ми ще маємо зустрітися/знайомі лише нашвидку/шаленіємо одне від одного/не спілкувалися але надто довго/якимось чином споріднені/ніколи не побачимося, та попри це вірю, що завжди згадуватимемо одне одного з приязню...
Ця книга тобі.
Ти знаєш, із якими побажаннями — і, певно, здогадуєшся, за що.
Примітка:автор також хоче скористатися нагодою, аби шанобливо скинути капелюха перед привидами Зори Ніл Гертсон, Торна Сміта, П. Ґ. Вудгауза та Фредеріка «Текса» Ейвері.
Перший розділ, у якому переважно йдеться про імена й кревні зв'язки
айже як і завжди, все почалося з пісні.Спочатку, як годиться, були слова, а до них допасувалася мелодія. І так постав світ, так розчахнулася порожнеча, так до світу прийшли землі і зорі, і мрії, і маленькі божки, і створіння земні — так явились усі.
Їх проспівали.
Так виспівали до буття велику звірину — щойно Співець закінчив із планетами, пагорбами, деревами, океанами й меншими звірятами. Так проспівано і скелі, що обрамлюють буття, і мисливські угіддя, і пітьму.
Пісні тривають і лунають. Влучною піснею можна перетворити імператора на посміховисько, можна зруйнувати величний рід. Пісня може лунати ще довго по тому, як події та люди з неї зійшли на пил та марево і щезли. Отака-то сила пісень.
Пісням можна знайти й інший застосунок — не тільки творити ними світи чи виліплювати буття. Наприклад, для батька Товстуна Чарлі, Нансі, вони були засобом влаштувати собі, як він сподівався й очікував, пречудовий вечір.
До появи у барі татка Товстуна Чарлі бармен був переконаним, що ідея караоке-вечірки — повністю провальна. Аж ось дрібненький старигань, пританцьовуючи, переступив поріг і прочимчикував до невеличкої імпровізованої сцени в кутку повз столик, за яким сиділа зграйка білявок зі свіжими сонячними опіками й усмішками туристок. Він шанобливо підняв капелюха (бо він носив його, зелений борсаліно без жодної плямочки, а ще канаркові рукавички), а відтак підійшов просто до них. Вони захихотіли.
— Як справулі, паняночки? — поцікавився старий.
Паняночки й далі хихотіли, примовляючи, що чудово, дякуємо, ми у відпустці.
— О, — відказав старий, — постривайте, зараз буде ще пречудовіше.
Він був не просто старшим за них, а дуже очевидно старшим, однак утілював суцільну чарівність — чарівність тих минулих днів, коли добрі манери і галантні жести чогось вартували. Бармен зітхнув із полегшенням. Якщо до бару вже зайшов хтось подібний на цього старого, вечір і справді буде пречудовим.
Було караоке. Були танці. Старий двічі виходив співати на імпровізовану сцену. Він мав добрий голос та бездоганну усмішку, та й танцював він хвацько. Піднявшись на сцену першого разу, старий заспівав «Як ся маєш, кицюню?» Тома Джонса. Заспівавши вдруге, він зруйнував Товстуну Чарлі життя.
Товстун Чарлі був направду огрядним лише кілька років: десь так із майже десятилітнього віку, коли його матуся заявила, що якщо з чимось і покінчено остаточно, так це з її шлюбом із тим старезним козлом, за якого вона мала необачність вийти заміж (а якщо цей добродій із чимось не погоджується, то може запхати свою незгоду самі-знаєте-куди), тож уранці вона вирушить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дітлахи Анансі», після закриття браузера.
