Читати книгу - "Атарінья"

Тім Есгал

Аtarinya

1

Тіріон – тихе містечко…

Хоча зрештою було дозволено повернутися до рідних домівок мешканцям Тол-Ерессеа, хоча

останні Нолдор Середзем’я покинули береги Ендоре, Тіріон так і зостався тихим містечком.

Німували великі садиби, прикрашені квітами та статуями з мармуру, замість дитячого сміху

в них дзюркотіли водограйчики, а замість кількох десятків осіб, яким садиба могла дати

притулок, в ній жило двоє-троє Ельдар, зрідка більше.

Жінка в білому мешкала в садибі сама.

Її маєток знаходився на околиці Тіріону, і був оточеним стіною – єдиний такий у місті.

За сотні збіглих літ стіна, хоч і скріплена магічно, поволі руйнувалася, а її рештки оплітали

плющ і барвінок.

А брама з вибитою на ній восьмипроменевою зорею так і зосталася напіввідчиненою з

Першої Епохи.

О, Благословенні Землі, де немає старіння й смерти – для тих, хто живе тут, немає й забуття.

Жінка в білому знаходила собі роботу, аби чимось заповнити своє безсмертя.

Вона підтримувала лад в покоях синів і в подружньому покої, вона висікала в мармурі

подоби тих, хто нині в Мандосі, вона обійшла пішки весь Аман Благословенний, дійшла до

Форменосу і довгий час перебувала в напівзруйнованій твердині. Коли вона вирушила

звідти, то могила Великого Князя Фінве та тих кількох воїнів, котрі загинули разом з ним, зосталася прикрашеною різьбленою стелою з білого каменю.

Жінка в білому дуже зрідка навідувала садибу коваля Магтана, свого батька, а останні кілька

століть не бувала там зовсім.

Жінка в білому зовсім не навідувала своїх подруг – вірних, незважаючи ні на що. Вони самі

приходили до неї – княгиня Анайре, та Велика Княгиня Нолдор Еарвен. Жінка приймала їх

радо, однак не сумувала, коли вони йшли.

Бо в їхніх садибах дзвеніли пісні і чувся сміх більш, ніж одного Ельда.

Жінка в білому не заздрила подругам, але їй було боляче переступати поріг їхніх домівок.

Часом до неї навідувався білявий блакитноокий Ельда, чий розум дорівнював його вроді.

Жінка подовгу розмовляла з ним, а він, прощаючись, цілував їй руку і називав любою

вуйною.

Зовсім зрідка вона ходила до моря…

Альквалонде дуже відріжнялося від Тіріону. Воно мало все, чого не було в принишклому у

тузі місті Нолдор – дітлашню на вулицях, веселих юних Ельдар, сповнені щастя садиби. .

Жінка проходила вулицями поволі, гордовито тримаючи голову в білому запиналі, заходила

до порту і блукала там по білих мармурових плитах, іноді виходила на берег заливу…

Ліворуч вона не ходила ніколи. А якщо і ходила, то не доходила до Білої Вежі, біля вершечка

якої застиг на вічному припоні повітряний корабель під назвою «Вініглот».

Якогось дня оповісники рознесли Тіріоном звістку, що з Ендоре прибуде корабель, який

привезе додому останніх Нолдор Середзем’я.

Ще довго стоятимуть Сірі Гавані на краєчку того, смертного світу, ще довго князь Кірдан, майстер і музика, відправлятиме на Захід тих з Аварі, які все ж таки вирішили, що жити у

світі Безсмертних краще, аніж блукати людським світом, поволі перетворюючись на тіні, а то

й гинучи від людської злоби, однак Нолдор, гордих войовників і великих митців, не

зосталося в Ендоре.

На честь закінчення вигнання уряджено буде свято – так мовили оповісники від імені

Великого Князя Нолдор Арафінве. Свято, радість і вічне примирення всіх Квенді Аману.

Жінці в білому не було на кого очікувати з останнім кораблем, але вона все ж таки пішла до

порту.

З місця, яке вона собі вибрала, було видно знамениту камінну арку і причал.

На причалі вже зібралися вельможі - жінка в білому відзначила, що і Другий, і Третій Доми

Нолдор прибули у повному складі.

2

Ось Великий Князь Арафінве з жоною Еарвен… Їхній син, єдиний Нолдо, що повернувся з

Мандосу, той самий білявий Ельда, котрий звав її любою вуйною. Жінка в білому мимоволі

усміхнулась і вимовила його ім’я – Фіндарато.

Поруч з Фіндарато – його дружина, красуня-ваніе Амаріе. Закохана пара з’єдналася опісля

довгої розлуки, і нині не може надивитися одне на одного, хоча вже стільки часу минуло від

повернення сина Арафінве. Дві епохи, все так… А до Еарвен прихилилась тонесенька

світловолоса жона у святковій блакитній з золотом сукні. Вона з поверненців, народжених в

Ендоре – згадує жінка в білому – жону звати Келебріан, і є вона донькою Артаніс, сестри

Фіндарато. Бідолашна еllet1 була в полоні у орків, з орочих лап її вирятував чоловік з синами, але змушений був відіслати жону на Захід, бо не зміг визволити її з обіймів чорної туги.

Жінка в білому пам’ятає, як непритомну Келебріан знесли з корабля на руках. Однак, лікування в садах Ірмо дало свої наслідки – Келебріан знову є здоровою і веселою. Щоправда

сміх її якийсь занадто веселий, неначе надтріснутий дзвіночок, але ж у неї попереду вічність, чи не так?

А ось княгиня Другого Дому, вельможна Анайре. Їй пощастило менше, аніж Еарвен, до якої

повернувся син, і яка очікує на повернення доньки. Всі троє її синів у Мандосі,не говорячи

вже про чоловіка, князя Нолофінве, і донечка там, красуня Арельде. Однак, біля княгині

стоїть білява жона, схожа на ваніе. Це – Ітарільде, донька середнього