Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Драма на королівському відборі, про яку ми писали раніше, нарешті закінчилася. Винуватицею у отруєнні трьох наречених принца виявлася Іола Ленс, яку негайно викреслили зі списку учасниць відбору. Незабаром почнеться друге випробування, і ставки стають все вищими – адже тепер борються за серце його високості всього двадцять п’ять дівчат. 

Іолу забрали з гуртожитку наступного ранку після того, як Йовіла говорила з Сореном. Тоді ж зі стін познімали артефакти слідкування. На відміну від інших конкурсанток, які пішли самі і тихо, Іолу випроводили за ворота публічно і чи не з ганьбою. 

Забирати її прийшов особисто Сорен, і послання, яке він намагався цим передати, було більш ніж очевидним – повторіть щось подібне, і вас знайдуть і виженуть. Здавалося, учасниці його зрозуміли. 

Через те, що кілька ліжок у гуртожитку звільнилися, Акулина перебралася в іншу частину кімнати, і вони й Йовілою стали сусідками – до її цілковитої радості. Акулина була не тільки неймовірно корисним джерелом інформації про алійську моду, яка в новому сезоні заполонила чи не усі сентрійські салони, але, здавалося, щиро переймалася роботою Йовіли та робила усе, щоб тій було простіше вислизати з гуртожитку непоміченою. 

 – Я відчуваю себе наче у детективному романі, – якось сказала Акулина, коли вони з Йовілою примостилися на одній з лав саду. 

Йовіла не стала уточнювати, що цей детективний роман у будь-яку мить міг набути нових, більш трагічних оборотів сюжету. З іншого боку, вона ж нічого не знала напевне – і тільки сподівалася, що у тій підслуханій нею розмові артефактор дуже сильно перебільшував справжню загрозу для того, щоб схилити Амелію до потрібних йому вчинків. 

 – Я теж… Але, маю сказати, я трохи розчарована цим відбором. Якось все досить нудно, якщо не зважати на це примітивне отруєння, – протягнула Йовіла. Вона сиділа на лаві напівбоком, начебто щоб споглядати клумби з пишними трояндами, проте насправді крізь кущі спостерігала за Амелією Ротхед. Та також сиділа в саду і, здавалося, читала книгу, але Йовілі хотілося думати, що вона на когось чекає – можливо, навіть на Сорена. 

Втім, вони просиділи на лавиці з годину, а до Амелії наблизилася тільки Селестія, і не скидалося на те, що вона збиралася кудись йти найближчим часом. Та Йовіла сиділа би там й далі, якби тільки Акулина не штрикнула її ліктем під ребра: садовою стежкою до гуртожитка йшла панна Орс. 

Вони обидві швиденько підхопилися, і кроком таким стрімким, що він тільки технічно не вважався за біг, послідували за нею. Краєм ока Йовіла побачила, що і інші учасниці починають збиратися біля гуртожитку; яскрава фігура панни Орс у помаранчевій сукні з шаликом, що шлейфом тягнувся за нею, відразу ж приковувала погляд, і видно було її здалеку.
Але фасон!.. Боги живі і мертві, такий фасон цього сезону могла одягти тільки улюблениця її величності – будь-яку іншу жінку у такій обтислій сукні без турнюра чи криноліна вже з’їли би живцем. Мода на такі пройшла з років п’ятнадцять тому – проте вбрання панни Орс, як завжди, виглядало неймовірно – як наче його пошили на неї зовсім нещодавно, з найкращої тафти з усієї Сентри. Йовіла вкотре пожалкувала, що не має під рукою своєї кулі запису. 

Панна Орс не стала заходити до гуртожитку, натомість зупинилася перед ним  і склала довгий шалик на ліктях. Наречені стали збиратися коло неї, що ті курчата біля квочки, ї Йовіла з Акулиною стояли у перших рядах. Всього через кілька хвилин майже усі учасниці стояли напівкругом, а ті, яких не було, певно, і не з’явилися би прямо зараз. 

 – Вітаю вас, любі мої. Як я і обіцяла кілька днів тому, на вас зовсім скоро чекає друге випробування. Це буде трохи більш креативним, щоб його високість Ерік зміг оцінити особисті якості кожної учасниці. І цього разу я не можу не повідомити вам умови наступного змагання, інакше воно просто втратить сенс… 

Наречені нашорошили вуха, а деякі навіть зробили кілька кроків вперед – вочевидь, щоб краще чути слова панни Орс. Йовіла залишилася стояти на місці – щоправда, не без труднощів. 

 – Цього тижня, прямо на другому балу сезону, усі ви матимете можливість піднести принцу подарунок – такий, який ви знайдете у палаці чи зможете змайструвати власними руками. А його високість, королева та придворний артефактор, – чи здалося Йовілі, чи панна Орс справді кинула на неї швидкий погляд, коли говорила про Сорена? – ставитимуть оцінки, щоб визначити, чий подарунок був найкращий. І попри те, що всі ви поважаємо думку і королеви, і голови інституту, усі тут, безперечно, пам’ятають, що найважливіше – це заробити милість його високості. Тож дайте волю своїй уяві, милі мої! 

Панна Орс розкинула руки в боки, а на обличчі її засяяла щира усмішка. Ось хто-хто, а вона точно отримувала задоволення від цього відбору. Йовіла закусила губу і окинула поглядом дівчат; вона вже знала, що можуть робити деякі з них, знала також те, чого вони робити не можуть або не будуть. Інші ж залишалися для Йовіли загадкою. 

Сама вона була до випробування готова ще до того, як панна Орс його оголосила. Звісно, конкурси у відборі з роками змінювалися, та була вічна класика, і підношення дарів залишалося нею. Як наче у королівській скарбниці бракує золота і артефактів – ще подавайте їм подарунки від усіх наречених. Колись у давнину, коли наречених набиралося з кілька сотень, з одних цих подарунків можна було протягом половини року годувати невелике містечко. 

Сама ж Йовіла і не хотіла, і не могла дарувати золото чи чародійські артефакти – щонайменше тому, що просто не мала їх. Так, у батькових скарбницях, можливо, щось і лежало, але вона мала на ці речі прав навіть менше, ніж втікач Яр. Натомість ще у редакції Кір та Сара з її мінімальною допомогою написали неймовірну поему, присвячену принцовій вроді, талантам і розуму, і Йовіла сподівалася, що цього буде цілком достатньо, щоб пройти до наступного етапу відбору.