Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Слухай, а може… – я постаралася надати голосу відтінку занепокоєння.

– Що? – скинувся Воїн.

– Раптом це через мене амулет засвітився червоним? Все ж таки до переродження вже недовго лишилося. Ось камінь і світиться то червоним, то рожевим. Може, в якісь моменти вампірська кров в мені стає сильнішою.

Це припущення і самій здавалося притягнутим за вуха. Але я старалася говорити якомога переконливіше. І дивилася при цьому на Діора чесними-пречесними очима. Якийсь час він з сумнівом вдивлявся в моє обличчя. Потім знову оглянув подвір’я і, не знайшовши нічого підозрілого, кивнув.

– Може, і так. Але якщо побачиш щось дивне, одразу клич мене.

– Гаразд! – з ентузіазмом пообіцяла, і він знову рушив до хати.

Я ж, вгамовуючи шалений стукіт серця, повернулася на місце, намагаючись не помічати спрямованих на мене зацікавлених поглядів.

– Він вже без тебе і кількох годин обійтися не може! – замріяно озвучила власну версію причин нашої розмови одна з дочок господині.

Мати відразу зашикала на неї. Але посміхнулася мені так, що я зрозуміла – теж так подумала. Усвідомлення того, що всі тут вважають, що у нас з Діором кохання, змусило мої щоки забарвитися рум’янцем. Хоча чомусь обурення було не таким уже й сильним. Зі збентеженням зрозуміла, що була б навіть не проти такої правди. Та що ж це зі мною робиться? Я постаралася переключитися на інші думки, ніяк не пов’язані з Воїном. Пильно подивилася на юродивого, який ліпив з хліба фігурки і розставляв перед собою.

– А як його звати? – запитала у Дірди. – Чи давно він такий?

Жінка, приємно вражена тим, що я не залишилася байдужою до її горя, охоче почала розповідати. Я ж виокремила з бурхливого потоку слів, що обрушився на мене, головне. Отже, хлопця звуть Азей. Зазвичай він не буйний. Тому йому дозволяють вільно пересуватися поселенням. Буянив він лише кілька разів. Після того як місцеві хлопчаки його починали закидати камінням. Поки ж вони обмежувалися насмішками, поводився тихо і сумирно.

Для мене першорядне значення мало те, що йому дозволяють скрізь ходити вільно. Якось можна дати зрозуміти Асдусу, що нам треба обрати інше місце для розмови. Цікаво, він зрозумів, яка небезпека знаходиться неподалік від нього? Судячи з того, що одразу ж забрався з тіла хлопця, зрозумів. Але краще в цьому переконатися.

Виникло побоювання. А якщо Асдус більше не з’явиться через це? Втім, я одразу посміхнулася. Щоб Асдусціас Дарнадар чогось злякався і через це змінив свої плани? Навряд чи. Тим паче треба зробити так, щоб не ліз на рожен.

Я рішуче взяла один з уже готових пиріжків і попрямувала до яблуні, де сидів юродивий. Дірда, вирішивши, що я хочу виявити доброту до її дитини, тепло мені посміхнулася. Схоже, ніхто нічого не запідозрив. Подумали, мабуть, що я дуже жаліслива.

– Гей, привіт, адже тебе Азей звуть? – досить голосно, щоб почули всі, запитала я, щоб остаточно відвести від себе підозри.

Юродивий скоса поглянув на мене, залився дурним сміхом і почав несамовито розмахувати руками.

– А я Тея, – продовжувала розігрувати виставу я. – Пиріжок хочеш? Смачний. З грибами.

Я тицьнула цей самий пиріжок в руку юродивого. Той відразу потягнув його до рота, припинивши розмахувати руками. Я ж квапливо зашепотіла:

– Асдусе, ти тут?

На мене дивилися ті самі тупуваті очі.

– Сподіватимуся, що ти таки мене чуєш, – зітхнула я. – Тут поряд Воїн Світлого бога. Поки що мені вдалося відвести від тебе підозри. Але тобі не можна показуватися, коли він поблизу. Увечері у поселенні буде свято. Діора точно не забажають звідти швидко відпускати. Він почесний гість. А я чекатиму тебе на околиці, зрозумів? Приходь туди, коли побачиш, що я пішла зі свята.

Ні найменшого відгуку на дурнуватій фізіономії. Зітхнувши, я піднялася з колін, обтрусила сукню і рушила назад до жінок. Все ж таки сподівалася, що Асдус мене почув. На заняттях в Кривавому Притулку нам розповідали, що демони можуть вселятися тільки у вразливий розум. Зокрема в тих, хто перебуває між життям і смертю, або в трансі. Напевно, юродиві теж входять до числа тих, ким можуть скористатися демони. Але чи можуть вони ховатися всередині, не видаючи своєї присутності, я і гадки не мала. Сподіватимуся, що Асдус все ж таки зараз поруч і почув мене.

Не знаю, як витримаю до вечора! Вже прямо кортить поговорити з другом. Дізнатися, як там усі наші. Нехай минуло не так багато часу, але я вже за ними сумувала. З подивом зрозуміла, що стала сприймати Сутінковий світ уже не так, як раніше. Він теж певною мірою став для мене своїм.