Читати книгу - "Заручниця для мажора, Деріка Лонг"

Катерина

Макар не помітив нічого дивного в нашій раптовій зустрічі, в цьому мені допомогла моя подруга Соломія, яка вчасно відповіла на моє термінове повідомлення, щодо ранкових поседеньок в кафе.

— Привіт, Катруся, не очікувала, що сьогодні зранку ти запросиш мене на каву. — обіймає мене, зжимаючи кожну мою кістку.

Соломія має досить пишні форми, і виглядає на багато більшою за мене, через це постійно мучає себе жорстокими дієтами.

— Давно хотіла з тобою зустрітися, але все часу не було. Безліч замовлень на роботі, ледве встигаю моргнути.

Перебільшую, навіть трішки брешу. Хоча чому трішки?

Замовлення раз на місяць, це не робота, а знущання.

Подружка виглядає доволі симпатичною, блондинка з голубими очима та пухкими губами, одягнула золоті сережки, які дуже «кидаються» до уваги. Чорний, подовжений піджак та брюки, додають їй елегантності та підкреслюють її фігуру.

Розмовляли на всі теми, які тільки існують в цьому світі, починали з обговорення стосунків, закінчили відпочинком на Маямі.

— Добре, коли є гроші на життя своєї мрії. — робить останній ковток вже охоловшої кави.

— Дівчатка, ви не проти, якщо я приєднаюсь до вашої компанії?

Чоловік з темною бородою, який ще пів години тому зіпсував мені взуття, втручається до нашої жіночої розмови.

— Звісно ж не проти! — люб‘язно викрикує Соломія та протягує руку для знайомства.

Ця дівчина дуже полюбляє чоловіків набагато доросліших за неї, в свої 24, її цікавлять досвідчені та багаті мужчини.

Зависаючи на сторінках сайтів знайомств, вона завжди шукає саме таку «здобич» для своїх любовних втіх та коштовних задоволень.

— Ігор, симпатичний, веселий мужчинка. — підхоплює грайливий настрій моєї подруги та обережно цілує її руку. — А тебе як звуть, міледі? — звертається до мене, обережно чіпаючи мене рукою.

— Катя. А чим ти займаєшся по життю?

Відразу запитую питання, які мене цікавлять. Якщо це якийсь нещасний механік, мені немає сенсу витрачати на нього свій дорогоцінний час.

Але одягнений він доволі гарно, костюм виглядає дорогим.

До того ж на руці виблискує золотий годинник, а з партмане помічаю айфон останньої моделі.

Бувають випадки, що чоловіки просто роблять вигляд багатої та успішної людини, а насправді нічого не досягли в цьому житті.

Соломія ж такої самої думки як я, а Мілана зовсім інша дівчина, тому напевно ми з нею ніяк не можемо зійтись в характері...

— Я успішний дизайнер інтер‘єру, до того ж дуже відомий в своїй сфері роботи.

— Оу, як цікаво. — Соломія нахиляє голову блище до Ігоря. — А ви дівчатка, чим займаєтесь? Такі красиві, молоді сумуєте в кафе, до того ще й в такий ранковий час.

— Не сумуємо. — відповідаю та розтягую посмішку на обличчі. — Я художниця, талановита художниця. — натякаю Соломії поглядом, щоб придумала щось цікаве про себе.

Адже консультант в магазині одягу, не буде цікавити успішного чоловіка.

— Ого, неймовірно. Я приємно здивований, а ти Соломійка, чим захоплюєшся?

— Модель для брендів.

В мить роздявляю рота, та яка з неї модель?

Фото в інстаграм всі викладати вміють, то тоді кожна перша дівчина повинна себе вважати моделлю. От хитра, ну нічого, нехай буде так. Можливо нарешті, найде собі чоловіка, який буде купати її в своїх грошах...

Ну звісно ж після мене.

— Відразу помітив, що успішні дівчата. Добре, що вирішив з вами познайомитись. Маю гарну пропозицію для вас, як ви дивитесь на те, щоб гарно провести час ? — підморгує. — В моєму особняку в одному з найелітніших районів міста, звісно ж я запрошу ще своїх друзів, тож хочу бачити вас разом в моєму будиночку. Обіцяю в боргу не залишитесь.

Соломія аж підстрибує від радості, вона ще та вертихвістка, звісно ж погоджується.

Недовго думаючи, про його пропозицію, теж вирішила дати йому можливість насолодитись участю в компанії поряд з двома прекрасними дівчатами. Отримавши візитку з його номером та адресу ми переглянусь з подругою, одночасно кивнули головою, та піднялись зі стільців, щоб вийти з кафе.

Я помічала, як його погляд оцінював наші фігури та вбрання, сподіваюсь з цього знайомства, щось вийде цікаве.

*****

Мілана

Самопочуття жахливе, прокинулась через сильний біль в голові.

Шум в вухах заважав спати, не розумію, через, що я так погано себе почуваю. Скоріш за все через переживання і постійні роздуми про наші відносини.

Катьки поряд немає, але вона попереджала, що поїде по своїм невідкладним справам, одна надія на те, що я все ж таки зможу знайти знеболювальні таблетки в аптечці, моєї подруги.

Плед спадає з моїх плеч, але залишити його на дивані, не можу, адже дуже холодно, тіло тремтить ніби від дуже низької температури.

— Де ж ці пігулки? — шукаю в кохному ящичку, який схожий на аптечку. — Невже немає?

Наливаю в стакан прохолодної води, щоб випити і втамувати спрагу. На розум приходить гарна ідея, прийняти льодяний душ, щоб освіжитись та прийти до тями.

Необережно знімаю нічний одяг, який мені запропонувала Катя. Ця піжама зовсім не для осінньої погоди, і до того ж в хаті дуже холодно, ніхто вчора не встиг розпалити камін.

Тіло в мить приходить до тями, я жадібно вмиваю своє обличчя водою, щоб відчути реальність.

Реальність яка розриває моє серце на декілька крихких частин...

Через неї мені хочеться поринути в сон, і не памʼятати про події, які відбулись в моєму житті.

Намагаюсь нащупати руками з вішалки білосніжний рушник, який подружка залишила для мене та починаю витирати своє ніжне, бархатне тіло.

— Не впізнаю себе, Мілано, в тебе такі засмучені очі!

Дивлюсь в дзеркало та дивуюсь через своє відображення, я ніби за цю ніч схудла на декілька кілограмів. Але...

Куди мені худнути, якщо я, доволі стройна дівчина.

Знайшла пакетик кави 3в1 на кухні, та заварила напій, щоб врешті решт прокинутись.

—Дзилень, дзилень.— хтось завзято нажимає на дзвіночок в дверях.