Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

Сідаємо до машини та починаємо їхати. Звідси до її дому не більше п'ятнадцяти хвилин на машині. 

Поглядаю в її сторону. Через дві хвилини вже засинає, спершись чолом на вікно дверцят. Мило посопує. 

Коли під'їжаємо до під'їзду, торкаюся її за коліно. 

– Катю, ми вже приїхали, – тихо кажу. 

Стогне. Посовується на кріслі. 

Зітхаю. 

Виходжу з машини, обходжу. Підіймаю на руки, легка як перинка. Мила ти хоч щось їси? Підходжу до під'їзду, код я знаю, якось дізнався в Каті, а от номер квартири мені не відомий. 

Легенько торкаюся плеча дівчини. 

– Який номер квартири? – запитую на вухо. 

– Дванадцять, – бурмоче крізь сон. 

Підходжу до дверей з номером дванадцять. Тепер потрібен ключ. Напевно в кишені спідниці. Однією рукою тримаю дівчину, а іншою порпляюся в пакеті з її одягом. З горем пополам знаходжу його в задній кишені. 

Коли заходимо до квартири, відразу шукаю спальню кімнату: вона світла, в ніжних, пастельних тонах. Посеред кімнати стоїть велике ліжко, зліва шафа. Біля вікна робочий стіл білого кольору. 

Кладу Катю на ліжко, вкриваю зверху ковдрою. Повертається на бік, підпихає ноги під себе. Сідаю на краю, захоплююся цією дівчиною. Сильна, мила, тендітна, моя. Вона моя. Навіть якщо сама ще в цьому сумнівається. 

Заправляю пасмо волосся за вухо. Посміхаюся. 

Починаю підійматися щоб вже піти додому, як ніжна рука торкається моєї кісті. 

– Залишся. Я не хочу бути одною, – сонно говорить. 

Хмикаю. 

Знімаю рубашку, брюки. Не в одязі ж мені спати. Забираюся під ковдру до дівчини. Обіймаю. Зручніше вмощується мені під бік. 

Ще довго намагаюся заснути, та сон все ніяк не йде. Голову займають думки про те, що вони хотіли з нею зробити. 

Вони хотіли її зґвалтувати. Два великих громили хотіли зґвалтувати мою дівчинку. Виродки. Вони заплатять, не лише перед законом. Я дістану їх, навіть якщо дорого доведеться заплатити.

Все ж виходить заснути і поринути в царство Морфея. 

Прокидаюся від дзвінка телефону. Швидко вимикаю звук щоб не розбудити дівчину. Виймаю руку з під її голови. Обережно. Коли підіймаюся з ліжка, відвертається на іншу сторону. 

Дивлюся на телефон, на екрані висвітлюється абонент: Брат. 

Виходжу на кухню. Приймаю виклик.

– Добрий ранок, – весело вигукує Марат.

– Добрий, що сталося? – сонним голосом запитую. 

– Ти що ще досі спав? – дивується. 

Дивлюсь на годинник – 9:10. Оце я заспався. Сьогодні не вихідні, на роботу все ще потрібно. 

– Так, Марат, що ти хочеш? – трохи дратуюся. 

– Гаразд-гаразд, Мирослав, – по голосу чую, брат посміхається, – лікар сказав, що відсоток того що я буду ходити виріс.