Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Це давня боротьба між нашими світами, Вікторіє. Ми вже не можемо змінити перебіг подій.

Я трохи схилила голову і запитала:

— Але якщо вони шукають у нашому світі, то навіщо ти шукав мандрівника, щоб убити його у світі Хаосу? Невже ви маєте на меті вбити їх усіх до одного? І... ті медальйони, це... ти вбив усіх тих мандрівників і зняв їхні медальйони, як докази?

Деміан відвів погляд, ніби йому зараз було соромно або він відчував за собою якусь провину.

— Так. Виходить, що так.

— І лишився останній мандрівник? Що дасть його смерть усьому світу?

— Я не знаю... точніше сказати, мабуть, не пам'ятаю. Швидше за все, мені озвучували кінцеву мету. Але я не пам'ятаю.

Я встала і пройшлася по кімнаті. Мені не хватало свіжого повітря, хоча вікна була відкриті.

— І тепер ти маєш знайти і вбити останнього мандрівника?

— Вважаєш мене вбивцею? - запитанням на запитання відповів Деміан.

— Згадуючи, як ти вбив того, хто врятував мене — так, Деміане. Як взагалі люди можуть погоджуватися на таке безумство?

— А люди й не погодилися б, — тихо відповів чоловік. - Вбити мандрівника може лише носій крові Тулая. Ми маємо особливу магію, яка допомагає нам боротися проти сили Хаосу.

У мене питань було багато, але лише одне не давало мені зараз спокою.

— Чому ти не мав права одружуватися? І що означали слова твоєї матері про твою «колишню»?

Деміан довго збирався з думками. Вставши зі свого місця і підійшовши до відчинених дверей, що ведуть до саду, він зупинився там, але не промовив жодного слова.

— Деміане?

— Я не знаю, що керувало мною в ті часи, Вікторіє. І зізнатися тобі відверто, навіть не бажаю згадувати та шукати собі виправдання. Можливо... я був дуже амбітний, як і… вся моя сім'я. Носії крові Тулая не мають права пов'язувати себе узами шлюбу - такий указ короля. Для нього важливим є кожен носій священної крові. Як ти могла помітити, покинути світ Хаосу можуть лише одиниці. Завдяки твоїй сміливості та силі волі – ми це зробили, а ось інші – назавжди втрачені для королівства.

— Але ж ти був одружений... — обережно спитала я.

Деміан тихенько виялався і обернувся до мене. Він з якимось переляком дивився на мене.

— Про що говорила твоя мати?

— Я ніколи не вчиню це з тобою. Я присягаюсь!

— Про що вона говорила? Що ти... зробив із своєю попередньою дружиною?

Деміан не зводив із мене свого страшного погляду. Мені було... мені стало зовсім ніяково та страшно.

— Я... я... одружився з нею помилково. Я був молодий і...

— Деміане?!

— Іншого способу розірвати шлюб… не було. Я… її вбив.