Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

             Довго сиділа там, заспокоюючись. Відчула себе неймовірно стомленою. За кілька днів вона так нанервувалась, як ніколи за все життя.

            То Микола з цією своєю Машкою! Потім табун мужиків, від яких їй завити хотілося і в ліжко затягти, хоча раніше подібними нападками не страждала! Потім ведмідь той стурбований та ще й лісник каламутний! Втомилася вона! Ох, як втомилася. Ще цей відмовник невідомий… Чому від його слів усередині все обривається? Прямо крапля остання…

 Від думок розболілася голова. А може, від того, що в лазні пересиділа. Зазбиралася жінка до хати. Цього разу повністю одяглася, пам'ятаючи прокази вітру.

            Надворі було добре. Легкий вітерець дискомфорту не завдавав. Навпаки, остудив розпалене обличчя. Стьопка вдихнула на повні груди свіжого повітря і зачинила за собою двері.

-Лукеріє, я спати! Конопатко! Прослідкуй, будь ласка, щоб ніхто не приходив! Не хочу бачити, чути, знати і взагалі! Втомилася! Добре?

Пролунав ствердний стукіт у двері.

-Господарочко, а поїсти?

-Не хочу, дякую, Лукеріє... Вип'ю таблетку і спати! – ледве пересуваючи ноги, допленталася до дідової опочивальні, перевдягнулась у свою улюблену піжаму, знайшла в сумці пігулку і вийшла на кухню по воду.

-І тобі спасибі, Єгорічу, за лазню, - промимрила.

-Сталося що?  - голос Лукерії був стривоженим.

-Нічого. Просто втомилася. Відісплюсь і все буде добре. От аби наречені перестали ходити. Інакше збожеволію! - вона вимучено видихнула.

-Спіть, панночко! Все зробимо! Не потурбують! – запевнив Єгорич.

-Дякую!

«Говорили-балакали, сіли та заплакали»

             Спала Степанія майже дві доби. Охоронці переживали, до дихання дослухалися, але будити не наважувалися. Сни теж не турбували. Спала, наче немовля.

            За скромним сніданком із гречаної каші та чашки кави Степанія почала розпитувати Лукерію:

-Розкажи мені про ведмедя, будь ласка.

-Що сказати? Оборотники вони.

-Що за оборотники?  Перевертні?

-Так, перевертні.

-Ведмеді перевертні? Всі?

-Не всі, звичайно.  Але є. Ведмеді, вовки… Лосі…

-Зайці? – ледь не вдавилася Стьопка.

-Та нє! Які зайці? Великі звіри!

-Жесть,  ще й перевертні існують! – здригнулася Степанія.

-Господарочко, та багато хто є... - зітхнула Лукерія, - краще тобі не все одразу…

-Знаєш, я теж так думаю. А краще б взагалі нічого не знати.

-І нас?!

-Ні! Ви лишайтеся! Вас я вже люблю! Ви родина! А всі ці наречені, перевертні, відказники… хай би йшли вони… а скажи щось зі свого лексикончику?

-Хай би йшли вони печеній гусці у гузно!

-Клас! А ще?

-Лисій кобилі під цицьку!

-Ха-ха-ха! Ще!

-Туди, де відьма срати літає!

-Ой, не можу! – реготала Степанія, - досить…

-А щоб у них пуп виліз!

-Хвате… - жінка мало з табурету на падала від реготу, - бо це в мене зараз пуп вилізе!

-Добре, то що цьому ведмедеві знадобилося від мене?

-Ось тут непорозуміння, господине. Ведмідь, він хто?

-Хто?

-І звір, і людина! І як людина, то він, звісно, може тебе забажати… Але ж оборотники любляться суто з оборотниками!

-То ще це значить? Що він помилився? Чи я… я теж…

-Ти що! Звичайно ні! Ти не оборотниця!

-Фуф! А то я мало не вмерла з переляку…

-Так ось, слухай далі! Оборотники заводять пару серед своїх! Зрідка серед людей. Казус у тому, що звір з людиною полюбляться, тільки якщо вони справжня пара. Там щось дуже складно у них!

-Здогадуюсь я, що саме у них складно! – пискнула від істеричного сміху Степаня, - у ліжку пупки не зійдуться!

-Пупки може й зійдуться, та тюндя по шву розійдеться!

-Фу! Лукеріє! Яка ще тюндя?

-Звичайна така тюндя… та сама…

-Все! Не сміши мене! Давай далі. То може той ведмідь один з наречених?

-Вперше чую! Де ти його взагалі здибала?