Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Як де? На галявині тій, куди ти мене бігати відправила!
-Срав тобі пес! - ахнула охоронця, - не може бути!
-Хочеш сказати, я брешу? – обурилась Степанія і розповіла Лукерії все про того ведмедя із самого початку.
-Як таке може бути?! – кричала охоронниця, - Оборотникам немає ходи до Поляни Свирянки!
-Значить є! А що, ця Поляна, тільки моя? Особиста?
-Твоя, та кожної Свирянки!
-І ніхто не може туди потрапити?
-Тільки якщо ти показала дорогу!
-Я нікому не показувала!
-Треба міркувати…
-А робити мені, що тепер?
-А що робити? Лісник, ясна річ, приворот прибрав!
-І все, тепер ведмідь більше не прийде на галявину?
-Не знаю... А ти не побалакала з лісником про те?
-Не побалакала!
-А чому?
-Коли я прокинулася, нікого не було! Я одяглася і додому пішла.
-А ти що, одяг знімала?
-Я не знімала! Він знімав, коли я знепритомніла!
Не хотіла Степанія розповідати, але якось саме собою вибовкалось.
-А щоб його колька сколола! І лісник на тебе око поклав!
-Чого здивувалася? - хмикнув Єгорич, - чи він не мужик?
-Мужик, але ж він літній! - почала сперечатися Лукерія, - аби знала, не відправила б до нього! Що робити? А коли він, бусурман, зіпсував господарочку?
-Що значить зіпсував? Я тобі що, табуретка? – обурилась Свирянка.
-Та все одно! Головне суть! Якщо він тебе шморгнув, прощай силушко! – майже голосила Лукерія. Степанія перейнялася і теж злякалася.
-Я не знаю... начебто не було нічого... але не впевнена, - і знову почервоніла, - а як перевірити?
-Та нє... лісник, він не такий! - заступився Єгорич, - не став би ґвалтувати!
-А ти його знаєш? – спитала Степанія.
-Бабка твоя тільки хороше про його казала!
-Точно! І я пригадую! - підключилася Лукерія, - казала, сам дитину ростить!
-То він точно старий! Якщо в нього дитина мого віку чи старша, тоді йому що, близько п'ятдесяти п'яти?
-Для лісника не старий! - заперечила Лукерія і мало не розплакалася, - Ох, я коза драна! Не зволікала, що роблю! Моя провина!
-А якщо він теж наречений? – перебив бабську істерику Єгорич, - скіко їх вже виходить?
-З відмовником шість. Так стоп! Лукерія, ти казала відмовник – не людина. Тоді виходить, це водяник відмовився?
-Ні, відмовник же, начебто, потвора...
-Точно! Тоді відмовник лісник?
-Лісник теж не страшний! - заперечив Єгорич, - він навідувався до нас, бачили.
-Ага, - підтвердила Лукерія, - гарний мужик! Статний, плечі ого-го!
-Ну, я тоді нічого не розумію і зовсім заплуталася у цих наречених!
-Давай рахувати! Сусід – раз! Поліцай – два! Іменитий – три!
-Який іменитий? – не зрозуміла Стьопка.
-Ну той, із капіталами!
-А... Грізний...
-Водяник – чотири! Городовий – п'ять! Відмовник невідомий – шість! І, начебто, лісник – сім!
-Лісник під питанням! - вигукнула Стьопка, не хотілося їй погоджуватися з його кандидатурою, образилася.
-Так, ніби всі женихи відомі! - підсумувала Лукерія, - вибирай!
-Легко тобі сказати - вибирай! Як вибирати, якщо у їхній присутності я мислити адекватно не вмію? Тут тверезий розум потрібний! Побачити справжнє обличчя! А я… - вона осіклася, подумавши, що якраз про іншу частину тіла завжди думає, - хоча, я ось, що помітила… до сусіда і дільничного у мене менше тяги.
-А до кого більше? - поцікавилася Лукерія.
-До ведмедя! - буркнула Стьопка і вкотре почервоніла.
-Цього нам не вистачало! - заверещала Лукерія, - водяника обирай!
-Не розгледіла я твого водяника, і мені знаєш, прикро, що він як від прокаженої тікав! – надулася Степанія.
-Гаразд, а хтось же сподобався? – не відчіплялась охоронниця.
-Спочатку думала, що Грізний. Поки не розповів, що землю мою викупити хоче і виділити під готель.
-Шо?! - заверещала Лукерія, - який непотріб!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.