Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

в Познані. Ми їдемо дуже симпатично та в милому гурті. Обов'язково привітайте Елюську та перекажіть їй зміст листа. Збишка також сердечно привітайте та скажіть, Що Целіна дурна. Ми чуємося досконало й сердечно. Вас цілуємо та обіймаємо. Подальші звістки я надішлю якнайшвидше. Цілую міцно та вітаю — Еля. [Дописка Вільгельма] Ми в Збоншині в Райху — Віллі».

Якуб і Вільгельм Шульци на морському узбережжі, бл. 1932

Невелике пояснення: ота Целіна, якій треба було, за словами листа, сказати, що вона дурна, — це приятелька Шульца Целіна Маримінц. Вона остерігала їх від участі в цьому «транспорті на смерть», сама не поїхала й пережила війну. Натомість, їм уже не трапилася нагода «якнайшвидше надіслати подальші звістки». Метою мандрівки виявився табір у Берґен-Вельзені, звідки їх перевезли до табору Аушвіц (Освєнцим) та знищили в газовій камері. Вільгельмова сестра Елла з чоловіком врятувалися лише тому, що в транспорті «забракло місця». Елла Подстольська померла в Німеччині 1997 року, Якуб — в Австралії наступного року.

У напівбелетризованих спогадах колишнього дрогобичанина Анджея Хцюка[64], написаних в Австралії, міститься образлива та незгідна з правдою інформація про зневажливе ставлення львівських родичів до Бруно Шульца. Він необґрунтовано приписує братовій Шульца, що «згідно з настроєм дому, вона вважала його ідіотом і недотепою»[65].

Нерозуміння — зокрема з боку дітей — його складного мистецтва та заплутаної індивідуальності ще не означало зневаги чи легковаження. Так от, ніхто ніколи в родині Ізидора не мав подібного ставлення до дивакуватого дрогобичанина, який імпонував дітям умінням «малювати образки». Старший брат Ізидор не тільки не нехтував братом, якого уважав ексцентриком, але, окрім поточної допомоги, яку йому вділяв, підтримав того у найістотнішій для нього справі.

Отож, коли Софія Налковська, захоплена прочитаним машинописом Цинамонових крамниць, підтримала письменство Шульца своєю позитивною оцінкою, з якою рахувалися у польському літературному та видавничому світі, Шульц отримав нагоду видати книжку у видавництві «Rój» у Варшаві. Втім, виявилося, що це видання він мусить сам — частково чи повністю — профінансувати. Це перевищувало скромні можливості вчителя малювання. І тоді Ізидор Шульц, інженер-хімік, асигнував для цієї мети власні кошти, трактуючи це як подарунок братові, письменникові й фантастові. Цинамонові крамниці були опубліковані, Бруно Шульц зміг проявитися як письменник. Будівничий нафтових свердловин допоміг у цю переломну мить будівничому цинамонових крамниць.

Повернення із небуття й із забуття

На старих групових фото, на Шульцівських гравюрах роїться від анонімів. Тільки деякі з увічнених на них постатей вдалося ідентифікувати, решта поринула в безіменність. У дослівну «безіменність» не поринула панна Лаура: властиво, вціліло тільки її ім'я. Із ніщоти воно виринає завдяки кільком згадкам у листах Шульца до поета Мар'яна Яхимовича, нагадувань, з яких мало що випливає, понад те, що існувала. Ось ті мізерні сліди її існування:

«Пишу за дорученням панни Лаури, яка намагається зацікавити Вами певних впливових осіб і взагалі сповнена до Вас найщиріших побажань і поваги». «Дуже Вас сердечно вітаю і пересилаю красні уклони від п. Лаури». «Панна Лаура подумала, а чи не зацікавити Вашою особою певних людей із „Polminu“[66]». «Ми часто про Вас говоримо із Лаурою і збираємося до Вас у гості». «Може, наступної неділі ми Вас відвідаємо з Лаурою», «…надсилаю сердечні уклони від Лаури». «…зайдіть до мене, бо я дуже цікавлюся результатом. Панна Лаура, напевно, теж до мене прийде».

Усе це уривки з довоєнних листів за 1938, 1939 роки. З того ж періоду походить фото, врятоване Яхимовичем, на якому зображені чотири особи, які сидять у бориславському садку. Трьох із них вдалося докладно ідентифікувати: Анна Плоцкер, Бруно Шульц, Мар'ян Яхимович; четверту я міг окреслити тільки ім'ям: панна Лаура. Мар'ян Яхимович не зумів через стільки років пригадати ні її прізвища, ні жодних біографічних деталей.

Отож я відніс її до категорії «напіванонімів» і в примітках до Книги листів Шульца зміг умістити лише таку інформацію: «Лаура (прізвища встановити не вдалося) працювала в Дрогобичі в бібліотеці «Alfa». Її намагався врятувати один українець, проте, найправдоподібніше її замордували гітлерівці разом із усім [єврейським] населенням Дрогобича». Я гадав тоді, що вже ніколи не вдасться уточнити чи доповнити цю лаконічну примітку. Люди гинули цілими родинами, міг не вціліти ніхто з-поміж тих, хто був близько знайомий з панною Лаурою. Я вичерпав усі можливості пошуку. Шанси, як виявилося, мав ще тільки непередбачуваний і несподіваний випадок.

У 1978 році у Грузії гостював у складі якоїсь культурної делегації літератор Здзіслав Моравський, мешканець Ґожова Великопольського. Одного дня до групи, яка розмовляла польською мовою, підійшла виразно схвильована жінка. Вона сказала, що вже дуже давно не чула польської мови і їй перехопило горло від самих лише звуків польської. Вона пояснила, що мешкає в Грузії понад тридцять років, а родом із Дрогобича, де втратила всю родину під час гітлерівської окупації. Довідавшись від пана Моравського про мене як особу, яка уже багато років займається творчістю й біографією Бруно Шульца, також дрогобичанина, зворушено додала, що пам'ятає професора Шульца і що її сестра Лаура була з ним дуже добре знайома.

Повернувшись, Здзіслав Моравський передав мені грузинську адресу тієї жінки, Клари О. Перцовської. Я написав їй, додавши до листа фото «панни Лаури», та запитав, чи це подобизна її сестри. У лютому 1979 року я отримав відповідь:

«Я отримала від Вас листа й світлину, за які сердечно дякую. На світлині поруч із Бруно Шульцом і справді є моя сестра, Лаура Вюрцберґ. Я одразу впізнала не лише сестру, а навіть золотий браслет у неї на лівій руці, який був родинною пам'яткою. Не можу знайти слів, аби описати Вам моє зворушення, коли я побачила ту світлину. Вочевидь, то було надто велике переживання для мого зболілого серця, — наступного дня я захворіла на дуже високий кров'яний тиск. Тепер мені вже краще, але через ту причину я не могла досі Вам відписати. Прошу врахувати, що мало не 38 років я не писала польською мовою, тому писати правильно і без помилок мені дуже складно. Тому я скористуюся Вашою пропозицією і далі писатиму російською[67].

Старшій від мене на сім років моїй сестрі Лаурі, яка народилася в січні 1913 року, виповнилося на тій фотографії 25 літ. Від ранньої юності вона писала вірші, і пам'ятаю, що в нас удома було чимало товстих зошитів, списаних її віршами. Вона завжди була найкращою в класі з польської мови. Вона була знайома