Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ні. Потрібно довести рідину до кипіння.– згадавши його слова, відповіла вона.

–Молодець. Я поки що розпалю плитку, а ти ріж вербену.

Вона швидко впоралася, але незадоволений погляд Тіордана її збентежив.

–Щось не так? – запитала Олімпія.

–Так. Ми безумовно готуємо не суп. – він усміхнувся. – Для зілля трави виготовляють здебільшого дуже подрібненими, щоб частинки були невідчутні. Більша частина зілля використовується для лікування, а отже, їх потрібно пити або втирати в шкіру. Сумніваюся, що таке смузі комусь вдасться проковтнути або ввібрати.

Вона повільно кивнула. Тіордан став за нею і взяв її руку з ножем, іншою притримуючи гілки. Він швидко почав подрібнювати те, що вона порізала до цього, і на її очах трави перетворилися практично на порошок. Олімпія повернулася на нього, визирнувши з–за свого плеча. Погляд блакитних очей був зосередженим, і він трохи зніяковів, помітивши, що дівчина дивиться на нього.

–Ось так.– він усміхнувся, відійшовши від неї, й Олімпія сама зловила себе на усмішці. –Скільки потрібно додати?

–Дві повні столові ложки.– підсумувала вона.

–Дій.– кивнув він, склавши руки на грудях.

–Але зілля ще не кипить.– зауважила Олімпія.

–Молодець.– задоволено посміхнувся він.

Дівчина реготнула, переводячи погляд на казан. Коли зілля закипіло, вона висипала дві чайні ложки в рідину і помішала дерев'яною ложкою з довгою ручкою, запахло сіном і чимось гіркувато–солодким.

–Наостанок, що ще? – запитав Тіордан.

–Корінь женьшеню, дріжджі наприкінці.– впевнено відповідала вона.

–Правильно.– підтвердив хлопець.

Олімпія дістала з картонної коробочки, перев'язаної мотузкою, корінець і втупилася на Тіордана.

–Для таких речей ніж не допоможе, тільки пальці поріжеш. – Тіордан подав їй лезо із залізним руків'ям. –Зняти потрібно дуже тонкий шар. Спершу знімаєш верхівку, потім тонко нарізаєш. Скільки скибочок потрібно?

Олімпія зазирнула в книгу.

–Три, потрібно подрібнити, перш ніж кидати.

–Так. Коли маємо справу з корінцями чи плодами, їх потрібно дуже тонко нарізати, щоб ті пустили сік.

Він подрібнив три відрізки корінця і натиснув лезом, поклавши його плазом. А потім висипав вміст дощечки в казан, уважно стежачи, щоб краплі соку покинули дошку. Олімпія помішала зілля, пахло якоюсь жуйкою. Потім у казан вирушила одна чайна ложка столових дріжджів. Загалом, зілля вони зварили за годину, воно було темно–зеленого кольору й Олімпія скривилася.

–Тепер зілля потрібно охолодити і можна приймати.– підсумував Тіордан.

–Готовий бути піддослідним кроликом? – криво усміхнулася вона.

–Я подумаю над твоєю пропозицією. – розреготався він.– Не хотілося б прокинутися лисим.

–Ми ж щойно приготували зілля для росту волосся? – насупившись, запитала Олімпія.

–Завтра з твого курсу всі дівчатка матимуть густу шевелюру. – кивнув він, глянувши на дівчину.

–Що ж, якщо від мого лисіють, запропоную якомусь кузену Воно.– засміялася Олімптя.

–Кузен Воно? – не зрозумів Тіордан.

–Так, це з... "Сімейки Аддамс"... Фільм такий... Ну, там чолов'яга повністю вкритий довгим волоссям... Гаразд, забий.– вона махнула рукою, помітивши, що нерозуміння не зникає з блакитних очей хлопця.

Тіордан розреготався.

–Мені час бігти.– відповів він.– Я зараз принесу тобі коробку з інгредієнтами, що в мене залишилися.

–Гаразд. Дякую за допомогу.– сказала вона, уважно глянувши на нього.

–Звертайся.– посміхнувся Тіордан.

За кілька хвилин він перенісся в її кімнату, поставивши на стіл дерев'яний ящик із висувними поличками. Усі пляшечки були брудними і в патьоках, деякі напівпорожні, кілька знайшлася і зовсім запечатаними. Але Олімпії була приємна його допомога. Він підняв їй настрій, своєю чуйністю і підтримкою. Вона задумалася, чому Тіо так дорогий Аджаалі. Адже він і справді хороший хлопець. Вона затіяла гру з ним тільки, щоб дошкулити сестричці, але тепер... Здається, щось змінилося, цей хлопець сподобався їй, вона покрутила в руках стебло люпину і поставила його в склянку з водою на столику біля ліжка. До третьої ночі вона вчила книжки, які були задані до вивчення додому. Після третьої запам'ятовувати заклинання стало легше. Зіллєзнавство поки що давалося важче, але завдяки Тірдану, Олімпія вірила, що це їй вдасться. Вона згадувала про хлопця і від того, лягла спати в дуже задоволеному настрої.

Олімпія прийшла до Інституту на півгодини раніше початку занять. Вона блукала довгими коридорами, прикрашеними гобеленами відомих магів. Тут були всі, кого вона знала, весь клан і його друзі. Але не було жодного портрета відьми. "Невже на Верхнесфері немає гідних відьом?"– задумалася дівчина.

–Досліджуєш палац? – запитала жінка в накидці й капелюсі архіваріуса.

–Живіть і процвітайте, Архіваріусе Моррін.

–Живи і процвітай, Олімпіє. Це ж треба якою ввічливою ти стала після зустрічі з Гаалою.– здивувалася жінка.