Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Ельза стала його провідником у цей незнайомий світ, світ вампірів, що був таким чужим і незрозумілим для нього, світ ночі та тіней, світ крові та смерті. Вона розповідала йому про минуле вампірів, про їхню боротьбу за виживання в світі, де їх боялися та переслідували, де на них полювали як на звірів, де їх спалювали на вогнищах, як відьом, де їх зневажали та знищували, наче вони були породженням зла, а не живими істотами. Вона розповідала про їхні стосунки з іншими племенами, про те, як вони намагалися знайти спільну мову з людьми, як вони ділилися з ними своїми знаннями та вміннями, але люди відповідали їм лише страхом та ненавистю, відштовхували їх, наче вони були чумою, а не братами по крові. Вона розповідала про їхні традиції та ритуали, про їхню віру в Тенебра, бога ночі та тіней, бога, який дав їм життя та силу, бога, який оберігав їх від небезпек, бога, який був їхньою єдиною надією в цьому світі. Вона розповідала про їхнє шанування крові, як джерела життя та сили, крові, що зв'язувала їх зі світом живих, крові, що давала їм можливість існувати в цьому світі, існувати в тіні, в ночі. Вона навчила його контролювати свою силу, силу зцілення, силу життя, використовувати її для зцілення та захисту, показала йому, як керувати енергією крові, як відчувати її силу, як використовувати її для зцілення ран та хвороб, як захищатися від неї, як не піддаватися її спокусі. Вона навчила його захищатися від сонця, що було смертельним для вампірів, використовуючи спеціальні мазі, зроблені з трав та коріння, мазі, що приховували їх від смертоносних променів, та амулети, виготовлені з кісток та каменів, амулети, що відбивали сонячне світло, що давали їм можливість перебувати на сонці, не боячись згоріти. Вона навчила його рухатися безшумно, наче тінь, зливаючись з темрявою, стаючи її частиною, невидимою та невловимою, бачити в темряві, наче сова, розрізняючи найменші деталі в ночі, чути найменший шелест, розрізняючи кроки звіра від кроків людини, відчувати наближення небезпеки за кілька кроків. Вона відкрила йому світ вампірів, світ, сповнений таємниць та магії, світ, який був таким чужим для нього, але який він поступово починав розуміти та приймати, світ, в якому він знайшов свою любов, свою дружбу, свою родину.

Одного разу Ельза привела Кера до таємного гроту, прихованого в глибині печерного лабіринту, де панувала вічна темрява, де час ніби зупинився, залишивши лише спогади про минуле, про давніх вампірів, що жили тут багато тисячоліть. Вони йшли вузькими коридорами, де стіни були вкриті вологим мохом та краплями води, що збиралися в калюжі на землі, і кожен їхній крок відлунював в тиші, наче кроки примар, що блукають цими темними лабіринтами. Повітря тут було важким і затхлим, просякнутим запахом вогкості та чогось давнього, забутого, наче час зупинився в цьому місці, залишивши лише спогади про минуле, про тих, хто колись ходив цими коридорами, хто колись жив у цій печері. Ельза вела Кера за руку, її дотик був легким і прохолодним, наче дотик примари, але в цьому дотику Кер відчував тепло та ніжність, що йшли від її серця, від її душі, що тягнулася до нього, наче квітка до сонця.

Нарешті вони дійшли до великої печери, стіни якої були вкриті різьбленням, наче книга, написана рукою давніх майстрів. Тут, при світлі смолоскипів, що жевріли в нішах, кидаючи мерехтливе світло на стіни, створюючи таємничу атмосферу, Кер побачив давні знання вампірів, їхню історію, їхню культуру, їхні вірування. На стінах печери були викарбувані символи та малюнки, що оповідали про історію їхнього народу, про їхні перемоги та поразки, про їхніх героїв та мучеників, про їхній шлях крізь віки. Тут були зображені сцени полювань на мамонтів та інших велетенських тварин, битв з ворожими племенами, ритуалів, що зв'язували їх з богами та духами, з силами ночі та тіней. Тут були викарбувані імена давніх вампірів, їхні героїчні вчинки та трагічні долі, їхні історії кохання та зради, їхні перемоги над смертю та поразки перед нею. Тут була записана вся історія племені вампірів, від їхнього походження до сучасности, історія, що налічувала тисячоліття, історія, що була свідком змін епох та цивілізацій.

Ельза почала розповідати Керу про ці малюнки, пояснюючи значення символів, розкриваючи таємниці їхньої культури та релігії, ніби відкриваючи перед ним двері в інший світ, світ вампірів, світ ночі та тіней. Вона розповіла про Тенебра, бога ночі та тіней, якому поклонялися вампіри, бога, який дав їм життя та силу, бога, який навчив їх використовувати кров для зцілення та підтримки життя, бога, який був їхнім творцем та захисником. Вона розповіла про їхні вірування, про те, як вони вірять в переселення душ, в те, що після смерті їхні душі переселяться в тіла тварин або інших вампірів, що їхнє життя не закінчується зі смертю тіла, а лише переходить в іншу форму, в іншу істоту. Вона розповіла про їхні ритуали, про те, як вони проводять обряди посвячення в вампіри, як вони перетворюють людей на вампірів, ділячись з ними своєю кров'ю, своєю силою, своєю темрявою, як вони святкують народження та оплакують смерть, як вони співають пісні та танцюють навколо вогнища, як вони приносять жертви Тенебру, як вони спілкуються з духами та богами, з силами ночі та тіней. Вона розповіла про їхні закони, про те, як вони живуть в мирі та злагоді, як вони допомагають один одному, як вони діляться кров'ю та їжею, як вони захищають один одного від небезпек, як вони карають винних та заохочують тих, хто дотримується законів, хто шанує традиції та звичаї свого народу. Вона розповіла про кров, про її священне значення для вампірів, про її зв'язок з життям і смертю, про те, як вони використовують її для зцілення, для підтримки своєї сили, для спілкування з духами, для підтримки свого безсмертя.

 — Кров - це не просто рідина, - сказала Ельза, і її голос лунав в печері, наче ехо, відбиваючись від стін, вкритих малюнками та символами, символами крові та смерті, символами їхньої культури та релігії. - Це есенція життя, джерело сили, магічна субстанція, що зв'язує все живе в єдине ціле, - продовжила вона, і її голос був сповнений благоговіння та поваги. - Ми, вампіри, живемо завдяки крові, - говорила вона, і її голос став тихішим, наче вона зізнавалася в чомусь таємному, в чомусь забороненому. - Вона дає нам силу, швидкість, безсмертя, - продовжила вона, і її очі засяяли, наче вона згадувала про свою силу, про свою владу над життям і смертю. - Але ми також розуміємо її ціну, - промовила вона, і її голос став більш серйозним, - ми не вбиваємо без потреби, ми беремо лише те, що нам необхідно для виживання, - пояснила вона, і її слова були сповнені мудрості та справедливості. - Ми не полюємо на людей, ми не нищимо їх заради власної насолоди, - додала вона, і її голос здригнувся від обурення. - Ми шануємо кров, як шануємо саме життя, бо розуміємо, що в кожній краплі крові - частинка душі, частинка сили, частинка самого життя, - закінчила вона.