Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

не надто це подобалося, але головним було вбезпечити його леді в дорозі. Кат наполягла, щоб Босвелл побув кілька днів у Ґленкірку, і хоча спершу він намірявся залишитися на три-чотири дні, зрештою пробув там до Дванадцятої ночі. Овдовіла графиня була його батькові кузина, тож його також уважали кузеном і ставилися до нього, як до члена сім’ї.

Діти Ґленкірка називали його дядьком Френсісом, хлопчики ходили за ним по п’ятах, як захоплені цуценята, а маленькі дівчатка фліртували з ним. Босвелл був у захваті від цього. Його власних дітей їхня мати привчила бути відданими тільки їй і слухатися лиш її, і він узагалі не відчував із ними ніякого зв’язку. Навіть молодші брати Ґленкірка ставилися до нього по-товариському, вважали за свого й називали кузеном. Він полював, чіпляв дівчат, грав у кості й пив разом із цими чоловіками. Усе це було схоже на справжню сім’ю, якої в нього зроду не було, і графові це страшенно подобалося.

Коли він нарешті поїхав, назавтра після шостого дня народження Коліна Леслі, усі страшенно шкодували. Але його залишили опікуватися Шотландією, і час для розваг минув. Босвелл знав, що таке відповідальність. Він залишив Катріоні невеликий меч із дамаської сталі з витонченим мереживним руків’ям із флорентійського золота, розцяцькованим крихітними самоцвітами.

— На день народження твоєму старшому хлопчикові, що буде наступного місяця, — сказав він.

— О, Френсісе! Це дивовижно! Джеймі страшенно зрадіє, хоча знаю: він радів би ще дужче, якби ти був тут.

— Якби ж я міг. Одначе вже й так дозволив собі забагато, Кат. Вище носа, моя люба! Зима швидко скінчиться, і Патрик буде вдома.

— Джеймс наполягає, щоб я повернулася до двору, коли він приїде додому з королевою, — насупилася вона. — Я казала Ґленкіркові, що не хочу більше дітей, але, Френсісе, я присягаюся, зроблю все, щоб завагітніти, коли мілорд повернеться додому! Єдиний спосіб уникнути залицянь Джеймса Стюарта — залишатися в безпеці Ґленкірка, але я не дістану на це дозволу, якщо тільки в мене не виросте живіт.

Френсіс Гепберн залишив їй легкий поцілунок і поскакав назустріч довгій самотній зимі. І це виявилася засніжена, сіра, холодна, гнітюча пора. Якби Кат не любила своїх дітей, вона б збожеволіла, але вона їх таки любила, тож їхнє товариство врятувало її.

Джеймс Леслі відсвяткував свій дванадцятий день народження, і хоча був розчарований тим, що батько, здавалося, геть забув про нього, подарунок Френсіса Гепберна звеселив його. Вони кілька місяців не одержували жодної звістки від Патрика. Кат знала, що він у безпеці, а проте страшенно сумувала за чоловіком. Найгіршими були ночі. Минуло вже сім місяців від їхньої останньої зустрічі. Самотня у своєму великому ліжку, вона гірко плакала й присягалася собі, що, коли він повернеться, буде слухатися його й ніколи більше не повернеться до двору. Він мав слушність, коли не погоджувався з її бажанням зближатися з королівським родом Стюартів. Що це їм дало? Розлуку й ганьбу!

Настала весна, прекрасна рання тепла весна. Зацвіли глід і верби. Схили навколо Ґленкірка вбралися в жовте й біле, і Великодня неділя була сонячна. Посильний Ґленкірка, що був із графом у Данії, з’явився зі стосом повідомлень. Було навіть одне з королівською печаткою, відкривши яке, вона побачила офіційне запрошення до двору на посаду королевиної фрейліни. У доданій до нього невеличкій особистій записці, що її надряпав сам Джеймс, король повідомляв, що сподівається побачити її знову при дворі, коли сам дістанеться туди. Вона нетерпляче відсунула її вбік і потяглася до листа від свого чоловіка. Короткий та майже безособовий, він розчарував її.

«Кохана, — писав він, — коли ти це читатимеш, ми маємо вже бути під вітрилами по дорозі додому. Зима тут була довга й сувора, і я тужив без тебе. Весілля короля відбулося в Осло, але ми повернулися на Різдво в Данію й досі залишаємося тут. Перекажи Джеймі, що в мене є сюрприз до його дня народження, на який я не потрапив. Посилаю свою любов тобі й нашим дітям. Твій відданий чоловік Патрик Леслі».

Це не був лист чоловіка, спраглого до своєї жінки, і Кат розлютилася. «Виродок», — подумала вона сердито й замислилася, чи знайшов він собі коханку, а чи просто розважався з випадковими повіями. Якщо в нього таки є коханка, вона має належати до двору. Лишиться вона позаду чи приїде разом із ними? «Невдовзі я про це дізнаюся», — пробурмотіла вона. Чорт би його взяв! Вийшло просто чудово.

Вона хотіла завагітніти, щоб уникнути уваги короля. Проте, завагітнівши, їй доведеться повернутися додому в Ґленкірк, кинувши Патрика при дворі розважатися зі своєю коханкою. Була лиш одна рада. Вона мала позбутися тієї розпусниці.

1 травня 1590 року Джеймс і його королева прибули в Літ на головному кораблі, який супроводжував конвой іще з тринадцяти суден. Уздовж дороги до столиці вишикувався радісний люд. Гарненька молода королева зручно влаштувалася в позолоченій колісниці, яку тягли вісім білих коней у червоних оксамитових попонах, вишитих золотими та срібними нитками.

В Единбурзі зібралася аристократія, щоб привітати Анну. Катріона Леслі стояла поряд із Френсісом Стюартом-Гепберном, коли королівська процесія прибула до Голіруд-хауза. Вона відразу ж помітила Патрика, що допомагав мініатюрній жіночці встати з коня.

Жінка мала сріблясте волосся й була одягнена у світло-рожеву оксамитову сукню, оздоблену якимось сірим хутром, схожим на кроляче.

— Ти був у Літі, Френсісе. Що це за дівка, яку Ґленкірк спускає з коня?

Френсіс Гепберн хижо посміхнувся, дивуючись, як швидко Кат усе зрозуміла.

— Це леді Крістіна Андерс, — сказав він. — Королевина подруга дитинства, фрейліна, яка допомагає їй в опочивальні.

— Кого вона обслуговує в опочивальні?! — вибухнула Кат. — Вона вже щонайменше чотири місяці виношує дитину. Чорти б тебе схопили, Ґленкірку! Я його просто знищу за це!

Босвелл усміхнувся.

— Я певен, ти знайдеш спосіб поквитатися з ним.

— Знайду, — похмуро пообіцяла вона й провадила далі: — О, Френсісе! Я так за ним сумувала! Багато місяців не бачила його. Як він міг?

Граф Босвелл заспокійливо обійняв Кат.

— Мабуть, це тому, що він був самотнім і ти йому була потрібна. Тож він і взяв собі жінку, щоб збадьоритися. Це нічого не означає.

— Я теж була самотня, Френсісе. Мене щоночі обпікала туга за ним, коли його не було поряд, навіть коли зі мною був король.

— Не жалій себе, моя люба, — сказав лорд Босвелл. — Може, у неї вистачило вогню, щоб зігріти Патрика цієї зими, але вона не зможе довго обігрівати його. Поглянь, як його очі бігають, неначе шукають кого. Він видивляється тебе.

— Авжеж, видивляється, — відповіла