Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"
- Жанр: Сучасна проза / Любовні романи
- Автор: Девід Герберт Лоуренс
«Коханець леді Чатерлей» — останній і найвідоміший роман видатного англійського прозаїка Девіда Герберта Лоуренса (1885—1930). Написаний 1928 p., опублікований 1929 p., впродовж десятиліть переслідуваний як порнографія, цей класичний твір вийшов у повному обсязі лише 1959 р. у США та 1961 р. в Англії. Лоуренс вважав, що секс — основа стосунків чоловіка і жінки, і довів це на прикладі історії нездоланної пристрасті Констанс Чатерлей, дружини покаліченого на війні аристократа, до єгеря власного маєтку. Лоуренс був першим у літературі XX ст., хто так переконливо зобразив звільнення людської сексуальності від суспільного пригнічення.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Девід Герберт ЛОУРЕНС
КОХАНЕЦЬ ЛЕДІ ЧАТЕРЛЕЙ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Наш вік по суті своїй трагічний, а тому трагічним ми його не сприймаємо. Катаклізм уже відбувся, й посеред руїн ми починаємо знову будувати сякі-такі оселі, знову плекати сякі-такі надії. Важкувата це праця — в майбутнє немає гладкої дороги, та ми йдемо в обхід чи продираємося через перешкоди. Треба жити, хоч скільки б упало небес.
Приблизно така була позиція Констанс Чатерлей. Війна розтрощила дах над її головою. І вона зрозуміла: вік живи, вік учися.
Вона вийшла заміж за Кліфорда Чатерлея 1917 року, коли він на місяць прибув додому у відпустку. Це був їхній медовий місяць. Потім він повернувся до Фландрії, а через півроку його доставили назад в Англію мало не по шматках. Констанс, його дружині, було тоді двадцять три роки, а йому — двадцять дев'ять. Він несамовито тримався за життя. Тому не помер, а шматки, здається, знову зрослися докупи. Два роки він залишався на руках лікарів. Потім проголосили, що він здоровий і може знову повертатися до життя, однак нижня частина його тіла від самого поперека зосталася назавжди паралізованою.
Це було в 1920-му. Вони, Кліфорд і Констанс, повернулися до його дому, до сімейного гнізда Реґбі-хол. Його батько помер, і тепер Кліфорд став баронетом, сером Кліфордом Чатерлеєм, а Констанс — леді Чатерлей. Їм довелося започатковувати господарство й подружнє життя у досить самотньому домі Чатерлеїв при досить незначних прибутках. Кліфорд мав сестру, та вона виїхала. Інших близьких родичів не було. Старший брат загинув на війні. Довічним інвалідом, знаючи, що ніколи не матиме дітей, Кліфорд повернувся до свого дому у задимлені центральні графства, щоб, поки можливо, залишалося живим ім'я Чатерлеїв.
Він не почувався пригніченим. Пересувався в кріслі на колесах, також у нього було крісло з невеликим моторчиком, яке дозволяло повільно об'їжджати сад, бувати і в гарному сумовитому парку, яким він у душі пишався, хоча вдавав, ніби не вважає його вартим уваги.
Він багато вистраждав, та здатність страждати якоюсь мірою покинула його. Він залишився на диво жвавим, бадьорим, можна сказати, навіть веселим, з рум'яним здоровим обличчям і блідо-голубими, зухвалими, розумними очима. Плечі мав широкі й міцні, руки — дуже міцні. Вдягався вишукано, носив розкішні краватки з Бонд-стріт. Однак у погляді відчувалася осторога, легка байдужість каліки.
Він замалим не втратив життя, і те, що зосталось, отримало для нього надзвичайну цінність. Радісний блиск очей виказував, як він пишається, що залишився живим після такого потрясіння. Та його рани виявились настільки важкими, що в глибині його щось загинуло, частина почуттів зникла. Залишилася якась мертва порожнеча.
Його дружина Констанс на вигляд була рум'яною сільською дівчиною з м'яким каштановим волоссям, сильним тілом і повільними рухами, сповненими надзвичайної енергії, її великі здивовані очі й ніжний лагідний голос, здавалося, говорили: вона тільки що приїхала з свого рідного села. Та все було зовсім не так. Її батько, старий сер Малколм Рейд, був у минулому добре відомим живописцем, членом Академії мистецтв, її мати належала до освічених фабіанців у часи розквіту прерафаелітів. В оточенні художників та висококультурних соціалістів Констанс та її сестра Гілда отримували виховання, яке можна назвати естетично традиційним. Їх возили в Париж, Флоренцію й Рим дихати повітрям мистецтва, а також у протилежному напрямку — в Гааґу й Берлін на великі соціалістичні конвенти, де промовці виступали усіма європейськими мовами, нікого цим не дивуючи.
Отож із раннього віку обидві дівчини зовсім не боялися ні мистецтва, ні ідеальної політики. Це складало їхню природну атмосферу. Вони були космополітками й провінціалками, поділяючи ту космополітичну провінційність мистецтва, яка йде в парі з чистими соціальними ідеалами.
У віці п'ятнадцяти років їх відправили до Дрездена, окрім усього іншого, вчитися музики. І там вони насолоджувалися життям. Вони вільно жили в студентській сім'ї, сперечалися з чоловіками на філософські, соціологічні й художні теми, вони були такі ж розумні, як і чоловіки, тільки кращі, адже були жінками. У супроводі міцних юнаків з гітарами — дрень-дрень — вони ходили до лісу. Вони співали, мов ті wandervogel[1], і були вільні. Вільні! Велике слово. У відкритому світі, у ранковому лісі, з хтивими й горластими юнаками, вільні робити що завгодно і понад усе — говорити що завгодно. Саме розмова мала першочергове значення: пристрасний обмін словами. Любов грала роль незначного акомпанементу.
Обоє, Гілда й Констанс, спробували, що таке любовний зв'язок, ще до того, як їм виповнилося по вісімнадцять років. Юнаки, з якими вони вели такі пристрасні бесіди, які рвійно співали і з такою розкутістю отаборювалися під деревами, звичайно хотіли любовного зв'язку. Дівчата трохи вагалися, однак у ті часи про це так багато говорилося, це здавалося таким важливим. А чоловіки були такі смирні і жадаючі. Чому ж дівчині не вчинити по-королівському і не принести себе в дар?
Отож, вони принесли себе в дар, кожна тому юнакові, з яким велися найбільш хитромудрі й потаємні суперечки. Суперечки, дискусії були справжнім ділом, а любощі, плотський зв'язок здавалися примітивним атавізмом, засобом зняти напруження. Після того кожна з них почувалася менше закоханою в свого хлопця і майже його ненавиділа, немовби той посягнув на її особистість чи внутрішню свободу. Звичайно ж, для дівчини вся гідність і сенс життя полягали в досягненні абсолютної, довершеної, чистої й шляхетної свободи. Чого ще може прагнути дівчина в своєму житті? Позбутися старих, бридких зв'язків і залежності.
І хоч можна було сентименталізувати ці справи сексу, вони залишалися найбільш застарілими, бридкими зв'язками й залежностями. Поети, які їх славили, здебільшого були чоловіки. Жінки завжди знали, що було щось краще, щось вище. А тепер вони знали це ясніше, ніж будь-коли. Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки.
І жінці доводилося віддаватися. Чоловік — це немов голодне дитя. Жінці доводилося віддавати йому те, чого він хоче, інакше він, як дитя, міг коверзувати чи кудись дременути, зіпсувавши чудові стосунки. Проте жінка могла віддаватися чоловікові, не віддаючи при тім своє внутрішнє вільне єство. Саме цю обставину не достатньо враховували поети й охочі побалакати про секс. Жінка могла брати чоловіка, не віддаючи себе по-справжньому. Без сумніву, вона могла брати його, не віддаючи себе в його владу. Вона навіть могла скористатися сексуальним зв'язком, щоб тримати його під своєю владою. Їй треба було тільки стримувати себе під час
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханець леді Чатерлей», після закриття браузера.