Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Вона була тепла, солодка й досвідчена, і він був страшенно задоволений. Жінка під ним рухалася плавно, і він дав їй досягти піку двічі, перш ніж розрядитися самому. Потому скотився з неї, і вони, розслабившись, лежали перед вогнем.

— Ти думаєш, що я надто зухвала, — тихо проказала вона низьким хрипким голосом, — але я хотіла тебе, Патрику Леслі. Я ніколи не була коханкою жодного чоловіка, але хочу бути твоєю.

— Чому саме моєю? — Йому це лестило, але він не був дурнем.

— Тому що я хочу тебе й тому що хоча б раз у житті хочу звичайних стосунків із чоловіком. Мій перший чоловік був стариган, який не зміг зробити те, що слід. Другий утратив цікавість до мене, щойно позбавив мене цноти. Мій третій чоловік — дитина, і я вільна робити те, що сама хочу. А хочу я стати твоєю коханкою.

— Лише доки я буду тут, — відказав граф. — Коли повернуся додому, люба моя, ти перестанеш існувати для мене. Я можу спати з тобою, але не сумнівайся, маленька Кайрі, я кохаю свою дружину.

— Я згодна на ці умови, Патрику. А зараз тут, на підлозі, з біса холодно, тож, може, коли твоя ласка, ляжемо в ліжко?

Патрик устав і, взявши її на руки, пішов до спальні та поклав її на ліжко.

— Я боявся довгої холодної зими, Кайрі. Тепер вона буде хоч і довга, але анітрохи не холодна, — сказав він і заліз до неї в ліжко.

Розділ 18

Відтоді, як стала до шлюбу, Катріона Леслі вперше залишилася зовсім сама. Вона замкнула единбурзький будинок, попередивши місіс Керр, що повернеться, коли знову збереться двір. Кат нажахала головного вартового Ґленкірка, вирішивши їхати додому негайно, без належного супроводу.

— Нас усіх неодмінно переб'ють дорогою, — бурчав Коналл Мор-Леслі.

— Ставлю п’ять золотих, що ми доїдемо безпечно, — засміялася графиня.

— Господи, мадам, лорд же шкуру з мене стягне, якщо з вами щось станеться!

— Дай їй спокій! — не витримала його сестра Еллен. — їй просто конче треба додому. Хтозна, усвідомлює господиня це сама чи ні, але вона дістає силу від Ґленкірка. Навряд чи граф повернеться до весни, а вона почуватиметься не такою самотньою серед своїх дітей.

Проте їм не довелося їхати без достатнього супроводу. Дізнавшись про її плани, Френсіс Стюарт-Гепберн, граф Босвелл, запропонував особисто супроводити графиню. Вона не могла відмовити любому кузенові Джеймса Стюарта й регентові Шотландії.

Френсіс Стюарт-Гепберн був високий гарний чоловік із темним каштановим волоссям, елегантно підстриженою короткою борідкою та пронизливими блакитними очима. Будучи людиною неабиякої вченості, він випереджав свій час. Його дивовижні знання й численні наукові експерименти жахали забобонних людей — як освічених, так і неосвічених. Хоч він вагався між новою та старою церквою, надто вже віруючим не був. До всього похмурі жінки, що шукали розради у відьомських розвагах, іноді називали лорда Босвелла своїм верховодом. Тому про Френсіса Гепберна подейкували, що він чаклун. До того діла він не брався, але чутки — велика сила.

Кат розуміла, що ті теревені — дурниця, але завдяки особливому похмурому почуттю гумору вони розважали Френсіса Гепберна, тож він і не прагнув спростувати їх. Окрім того, вони тримали в страху його кузена Джеймса, у якому співіснували любов і ненависть до Френсіса. Хтозна чому, король бачив у Босвеллі справжнього диявола. Хоча Френсісові подобався його кузен, — так, як може подобатися незграбне цуценя, — іноді він просто не міг стриматися й не пожартувати з абсурдних страхів короля.

Джеймс захоплювався Френсісом і віддав би все, щоб стати схожим на свого високого, впевненого у собі кузена. Отож, сподіваючись справити враження на графа Босвелла, Джеймс розповів йому про свою інтрижку з графинею Ґленкірка.

Френсіс, хоча й привітав свого кузена з такою перемогою, був уражений. Йому самому довелося кохатися з багатьма жінками, заміжніми й незаміжніми, проте він ніколи нікого не силував так, як король — дружину Ґленкірка. Те, що він змушував її до цього, граф Босвелл відчував інстинктивно, бо був чутливий до людей, і хоч вона намагалася залишатися собою, він помічав легкі тіні під її очима й те, як порожньо подеколи лунав її сміх.

Френсіс Гепберн галантно вирішив стати другом і довіреною особою Кат. Це він і зробив. Однак сталося ще дещо, таке, чого граф Босвелл не сподівався. Він закохався в графиню Гленкірка, і це почуття йому довелося приховувати й від неї самої, і від свого ревнивого кузена-короля.

Кат іще ніколи не доводилося дружити з чоловіками, але вона насправді насолоджувалася товариством Френсіса Гепберна. Він був справжнім джерелом знань, а Катріоні так рідко випадало побалакати з кимось достоту освіченим. І хоч усі й розуміли, що їхні стосунки виключно платонічні, при дворі їх уважали дивними. Придворні кепкували, спостерігаючи, як найбільший гультяй і найпрекрасніша жінка двору насолоджуються науковими обговореннями.

Цікавим було походження графа Босвелла. Його батьком був Джон Стюарт, пріор Колдінґема, незаконнонароджений син Джеймса V, чия дочка Марі, королева Шотландії, почала писати своє прізвище як «Stuart», — саме таке написання й переважило зрештою в королівському роді. У Френсіса та Джеймса Стюартів був той самий дідусь. Матір’ю графа була леді Джанет Гепберн, єдина сестра останнього графа Босвелла Джеймса Гепберна, третього чоловіка Марі Стюарт. У Джеймса Гепберна не лишилося законних нащадків, тож його титул і маєтки перейшли до небожа Френсіса, який на знак поваги додав прізвище свого дядька до свого власного.

Батько Френсіса Гепберна помер, коли той був іще зовсім дитиною. У Френсіса були тільки позашлюбні брат і сестра. Його мати знову вийшла заміж, і в ранньому дитинстві хлопця погано гляділи, а потім відправили навчатися до Франції та Італії’.

Підлітком він повернувся додому, у Шотландію, елегантний, упевнений у собі, освічений юнак. Швидко побрався з леді Марґарет Дуглас, дочкою могутнього графа Анґуса. Леді Марґарет була вдовою із сином, трохи старшою за Френсіса Стюарта-Гепберна. Вона не любила свого другого чоловіка, як і він не любив її. Це був шлюб із розрахунку, і вони, як і належало, дали життя дитині, щоб продовжити свій рід, але між подружжям не було анітрішки тепла. Марґарет Дуґлас раділа тому, що її чуттєвий, велелюбний чоловік гуляв по інших ліжках. Вона не хотіла бачити його у своєму.

Граф Босвелл із загоном з п’ятдесяти шалених прикордонних вояків супроводжував графиню Ґленкірка додому. Коналлові