Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Від Тимофія дівчина приховувала весь цей жах. Чималих душевних сил докладала бідна Орися для того, щоби стриматися й не розридатися в обіймах коханого. Нещасна дівчина розуміла, що варто їй сказати хоч слово — і настане жахлива розв’язка цієї трагедії. А Тимофій не раз помічав в очах своєї коханої затаєний біль. Не раз із тривогою він запитував її про причини, але Орися лише всміхалася й палко цілувала у відповідь. Повністю поглинена своїм нещастям, дівчина зовсім не подумала про те, що рано чи пізно Тимофій однаково дізнається про весілля, і тоді ніхто й ніщо не стримає його гнів.

Так минали осінні дні. Та якось сталася подія, що змінила долі двох друзів.

Того дня Тимофій із Марком сиділи вдома самі. Мати з бабусею пішли в гості — у когось із сусідів народилася дитина, і жінки хотіли провідати породіллю. На щастя, це були не хрестини, і молодим козакам не обов’язково бути присутніми на цій події, адже й Агафію, і її домочадців завжди охоче запрошували в гості. Тому друзі нудьгували у своїй опочивальні, що виходила вікнами на подвір’я. Маркові було дуже нудно в Києві. Проводячи довгі зими на Січі, він ніколи не нудився — там завжди було заняття й весело. А тут Марка гнітили і місто, і дозвільне, сите життя.

Особливе роздратування спричиняли часті візити сусідських доньок. Марко не міг не здогадатися, що його мати з бабусею вирішили неодмінно його одружити й тому влаштовували такі завуальовані оглядини. Те, що хлопцеві хитро намагаються нав’язати одруження, викликало в Марка гнів, але він стримувався, адже не бажав засмучувати маму. І тому ввічливо вітався і з дівчатами, і з їхніми мамулями, але приділяв уваги стільки, скільки вимагала пристойність, і не більше того. А сусідки геть зі шкіри пнулися, щоби привернути увагу Марка не менше, ніж прагнули привернути увагу красеня Тимофія. Дійсно, обидва козаки годилися в чоловіки, і байдуже, який із них, головне, щоби під вінець повів! Часто, дивлячись на сусідських дочок, Марко згадував чорні очі й гордовиту усмішку Христини, і серце бідного хлопця починало нити від туги. Може, плюнути на все й поїхати до неї? Ну то й що, що між Києвом і Терновим урочищем сотні миль! Але ні, так не можна! Він бачив Христину лише раз і не може розраховувати ані на її увагу, ані на її прихильність. Вона ж така горда! А він — простий козак.

Ще більше за матримоніальні плани його матері обтяжувала Марка дружба з Кражевським. Після тієї злощасної бійки пан Яцек міцно втиснувся до двох друзів у приятелі й познайомив їх зі своїми знайомими — молодими польськими та українськими шляхтичами, весь вільний час яких займали пиятики та інтрижки з молоденькими панночками.

І Тимофій і Марко відразу припали до душі приятелям Кражевського. Обидва чудово володіли шаблями, були відмінними наїзниками і стрілками та мали інші достоїнства, які так цінують люди благородного походження. Тому шляхта не вважала задля себе негожим розпивати мед із двома низовими козаками. Утім, особливий захват шляхтичів викликало вміння молодих людей багато пити й водночас не п’яніти. А, як відомо, уміння безвідмовно пити хмільне шанувалося шляхтою як ознака відмінного виховання.

Двом друзям досить швидко остогиділо таке проведення часу — шляхтичі напивалися, мов свині, за всякої зручної й незручної нагоди, з приводу й без нього. Не те, щоби друзі не любили випити, але обидва звикли робити це з нагоди — на Січі таким приводом зазвичай були або вдалий похід, або велике церковне свято, що припадало не на час посту, або вибори нового кошового отамана, або ухвалене рішення про похід. Тоді все низове військо весело й галасливо святкувало цю подію. Але загалом низові козаки були стриманими у споживанні меду та горілки, а в походах пити спиртне взагалі заборонялося під страхом смертної кари. Запоєм пили рідко, хоча любили козаки прибрехати про те, що можуть випити безліч горілки.

Одначе молода й не дуже шляхта просто вражала своєю пристрастю до горілки та меду. Заради справедливості треба сказати, що серед шляхтичів, як українських, так і польських, було багато освічених, відмінно вихованих та достойних людей. А проводили вони свій час у пиятиках лише тому, що так було прийнято в їхньому середовищі. Це був стиль, спосіб життя шляхти, якому вона підпорядковувалася та неухильно слідувала.

Марко зітхнув — як же все це йому набридло й остогиділо! А ще навіть і зима не почалась, а він уже втомився від такого життя!

І ще до всіх цих прикрих обставин треба було Тимофієві захопитися донькою урядника! Марко нічого не мав проти Орисі, але не вірив у серйозність почуттів цієї пари. Він знав, що Тимофій — палкий гульвіса, і жінки частенько самі вішалися йому на шию. Але ніколи раніше його друг не захоплювався так довго однією жінкою. Марко хвилювався про те, що серце Тимофія може серйозно постраждати від цієї любові. Орисю він пам’ятав зовсім маленькою дівчинкою й тому абсолютно не знав і не уявляв, яка вона, який має норов і характер. Дедалі більше Марко схилявся до думки, що тут найшла коса на камінь — Тимофій, який раніше так легко грав жіночими серцями, занадто захопився й ось-ось міг покохати дівчину, якщо вже не покохав, а сама Орися просто морочила його другові голову, користуючись увагою молодого вродливого чоловіка.

Тимофій у задумі дивився у вікно. Таким він був доти, доки не наставав час іти на побачення до Орисі. Тоді він знову ставав колишнім, веселим і завзятим Тимофієм, яким був до приїзду в Київ. Задумливість Тимофія помітили всі домочадці. Така переміна у хлопцеві спричиняла тривогу в доброї Агафії, яка ставилася до нього, наче до рідного сина, — чи не захворів цей милий хлопець, чи не зурочили його тут, чи не причарували? Навіть пані Марися помітила, що Тимофій сохне без видимих причин, і захвилювалась. Це було взагалі нечуваним — старенька ніколи ні про кого не турбувалася й ні за ким не шкодувала.

Ось і зараз гарне обличчя Тимофія було вкрай задумливим, соболині брови трохи нахмурені, а погляд прекрасних очей, проникаючи крізь шибку, блукав десь удалечині.

— Про свою