Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

— Ти на його багатство спокусився? — не вгамовувалася норовиста Бася. — Тож знай, що твого дорогоцінного Далевича ніхто у всьому королівстві не поважає. І його багатство теж! Він хоч і шляхтич, але рід його низький і…

— Вийди геть! — закричав Голуб, повністю втративши над собою контроль.

Бася метнула на нього злий погляд і вилетіла з кімнати. Федір подивився на заплакану доньку.

— Орисенько! Донечко! — покликав він її.

Але дівчина гірко плакала. Тоді Федір сів поруч із нею й торкнув за плече. Орися повернула до нього заплакане обличчя.

— Донечко, вислухай мене. Я не запитав твоєї згоди тому, що я старший і краще знаю життя, ніж ти. Це дуже вигідний шлюб! Так буде ліпше насамперед для тебе! Звичайно, Далевич немолодий, але він вродливий, багатий і поважний чоловік. Він зможе забезпечити тебе в житті краще, ніж будь-хто інший. Та й планує він оселитися неподалік Києва, тож ти не поїдеш від нас далеко й часто зможеш відвідувати. Станеш знатною шляхтянкою…

— Він — негідник! Ох, батьку, ти не знаєш усього! А втім, хіба тебе це хвилює? Ти продав мене йому! Чи не так? Ти занапастив моє життя! — прокричала Орися, голос її зірвався, вона знову втупилась у подушку й заридала ще сильніше.

Федору нічого було сказати на ці слова. Він розумів, що Орися проти його волі не піде, а те, що вона так гірко плаче — не біда, поплаче й заспокоїться. Зате буде добре влаштованою. А коли це зрозуміє, то ще й подякує за цей шлюб. Старий Федір вийшов, залишивши дочку наодинці з її горем. Для нього все складалося вдало — збувалися його мрії. Та ще Далевич збирався виділити Орисі віно[38] в такому розмірі, який задовольняв апетити жадібного урядника!

Весілля призначили на листопад, до початку Різдвяного посту. Далевич, якого підстьобувало хтиве нетерпіння, не хотів баритися, і Голуб не став йому перешкоджати. Та й посаг для дочки був готовий.

— Чого, козаче, сумний ходиш,

чом нікому не розповіш,

Чи тя шабелька затупилась,

чи кінь вороний захворів?

— Мені шабелька не затупилась,

і кінь вороний ще живий,

Мене дівчина розлюбила,

котру я вірно так любив.

 Життя для Орисі перетворилося на пекло — Далевич, користуючись своїм становищем нареченого, щодня відвідував будинок урядника. Старий Голуб не перешкоджав йому і прагнув залишити наодинці з дочкою, розраховуючи, що згодом Орися змириться з його вибором і звикне до Далевича. Але для цього вона мала бачити, який чудовий наречений їй дістався! Тому батько зовсім не звертав уваги на страждання доньки. А те, чому дочка проти цього заміжжя, старого зовсім не цікавило — примха, небажання розлучатися з родиною, страх перед змінами в житті, та все що завгодно! Однак Голубу й на думку не спало, що його тиха і слухняна донька кохає іншого чоловіка, і для неї цей шлюб — крах надій і найбільше нещастя. Урядник радів, що так вдало видає заміж свою старшеньку. Тепер головне — вдало видати заміж племінницю, і можна заспокоїтися, доки не підростуть молодші доньки.

Бася вперше серйозно посварилася з Голубом. До цього вони теж мали сутички і сварки, але дядько з небогою завжди мирилися. А цього разу племінниця Бася відкрито пішла проти свого дядечка й щосили намагалася напоумити Федора, розповідаючи йому про всі вади Далевича, але той нічого й чути не хотів. Чуже нещастя дуже подіяло на Баську — вона стала серйознішою, скромнішою із залицяльниками, усі свої сили спрямовувала на те, щоби хоч якось полегшити страждання сестри. Але Федір суворо заборонив дівчині бути присутньою під час зустрічей Орисі з Далевичем.

Ці побачення стали для Орисі болісними тортурами — щоразу пан Вацлав нав’язувався до неї з поцілунками й говорив паскудненькі компліменти. Далевич бачив, що огидний дівчині, і відчував якесь садистське задоволення, силою зриваючи поцілунки з її губ і розповідаючи, який він буде щасливий бачити її своєю дружиною. Йому подобалося, як спалахувала Орися, як тремтіли її очі, утримуючи злі сльози.

Пан Вацлав покохав дівчину, але по-своєму. Він уважав, що Орися мусить бути йому вдячна вже за те, що він вирішив укласти шлюб із нею, дівчиною неблагородного походження, та ще й православною. «Але нічого — коли ми повінчаємося, то я навчу її слухатися й цінувати мою прихильність! А якщо вона мені набридне, то завжди можна вирішити це питання, позбавившись дружини», — думав Далевич. Його азарт уже почав згасати — спочатку, коли Орися була для нього недоступною, він пристрасно бажав нею володіти. Але коли він майже дістав дівчину, то запал трохи згас.

Серед передвесільного клопоту виникла проблема — католицький священик відмовлявся вінчати православну й католика. Однак Далевич спритно здолав цю перешкоду, заплативши кругленьку суму золотом. Після чого ксьондз швиденько заплющив очі на