Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Її погляд зупинився на телефоні.

Без роздумів вона взяла його й набрала номер Артема.

— Щось сталося? — його голос прозвучав насторожено.

— Я переїжджаю, — випалила вона, ледве стримуючи тремтіння.

На іншому кінці проводу зависла тиша.

— Що?

— Мій батько отримав підвищення. Ми їдемо до Києва.

— Це жарт?

— Хотіла б… — Аліса відчула, як щось давить на її груди. — Вони навіть не запитали мене. Просто поставили перед фактом.

Артем мовчав кілька секунд.

— Коли?

— Через місяць.

— Це ще не вирок, — в його голосі з’явилася жорстка впевненість.

Аліса гірко засміялася.

— Артеме, я не можу нічого змінити. Це рішення прийнято.

— Значить, будемо шукати варіанти, як його скасувати.

— Ти ж розумієш, що це нереально?

— Я не вмію здаватися, заучко.

Аліса заплющила очі, намагаючись впоратися з хвилею емоцій.

— Навіть якщо я залишусь… що далі?

— Далі… — він зробив паузу. — Ми розберемося.

Її пальці нервово стискали телефон.

— Я не знаю, що робити…

— Знаєш. Просто поки боїшся сказати це вголос.

— І що ж?

— Ти не хочеш їхати.

— Очевидно.

— То бийся за це, Алісо.

Вона не відповіла. В глибині душі їй хотілося вірити, що є вихід. Але що, якщо його немає?

— Завтра поговоримо, — сказав Артем.

— Добре…

— І, Алісо…

— Що?

— Ти не одна. Пам’ятай про це.

Вона не знала, що відповісти. Тому просто натиснула «завершити дзвінок» і опустила голову на подушку.

Що ж, якщо Артем не збирається здаватися…

Можливо, і вона не повинна.

Розділ 74: Бунтарка, яка не здається

Аліса прокинулася з важкістю в голові. Ніч була безсонною — вона до ранку прокручувала в голові слова Артема, намагаючись знайти хоч якийсь варіант втриматися тут.

Переїзд здавався вироком. Але чи справді вона була безсилою?

Вона швидко зібралася й, ігноруючи здивовані погляди батьків, вибігла з дому. Сьогодні субота, а це означало, що вона може зустрітися з Артемом. Він сказав «говоримо завтра», тож доведеться тримати слово.

Їй пощастило — хлопець уже чекав на неї біля їхнього звичного місця в парку.

— Ти виглядаєш, як людина, яка всю ніч ламала голову над проблемою, — прокоментував він, кидаючи їй гарячий чай у стаканчику.

— Влучно підмічено, — буркнула вона, роблячи ковток.

— І які висновки?

— Жодних, — чесно зізналася вона.

Артем похитав головою.

— Так не піде. Ми знайдемо вихід.

— Ти впертий.

— Це тобі тільки зараз стало відомо?

Аліса усміхнулася краєм губ, але думки про майбутнє швидко повернули її до реальності.

— Я справді не знаю, що робити, Артеме. Вони не відступляться.

Хлопець насупився, дивлячись у далечінь.

— У нас є місяць. Значить, будемо діяти.

— Наприклад?

— Переконати батьків.

— Я вже намагалася! Вони вирішили, що це «чудова можливість».

— Значить, потрібно зробити так, щоб ця можливість перестала здаватися такою чудовою.

Аліса звузила очі.

— Це звучить, ніби ти задумав щось незаконне.

— Ні, — він посміхнувся. — Але ми використаємо їхні ж аргументи проти них.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно. Давай розглянемо, чому вони хочуть переїхати.

— Тато отримав підвищення.

— Добре. Але ти — відмінниця, у тебе високі шанси на вступ до топових університетів.

— І що з того?

— Уяви, що переїзд може вплинути на твої оцінки та майбутні перспективи. Якщо ти покажеш, що Київ для тебе — не можливість, а проблема, вони можуть засумніватися.

Аліса задумалася.

— Ти пропонуєш…

— Використати логіку проти них. Зробити так, щоб залишитися тут було більш вигідно, ніж їхати.

Вона розгублено дивилася на нього.

— Але що, якщо вони все одно не змінять рішення?

Артем змовницьки усміхнувся.

— Тоді ми підемо на план «Б».

— І що це за план?

— Це сюрприз.

Аліса скептично звузила очі.

— Ти точно не збираєшся влаштовувати щось кримінальне?

— Я? Ні. Але іноді варто діяти нестандартно.

Вона ще раз зітхнула, але глибоко в душі відчула полегшення. Вперше за всю ніч у неї з’явилася надія.

— Гаразд, що мені треба робити?

— Спочатку поговоримо з твоїми друзями. Вони можуть допомогти.

— Ти серйозно?

— Чим більше людей, тим сильніше ми зможемо тиснути на твоїх батьків аргументами.

Аліса обережно кивнула.

— Добре. Але якщо твій план провалиться, я скажу: «Я ж казала».

— А якщо спрацює?

— Тоді… я тобі винна.

Артем задоволено посміхнувся.

— Домовились.

Розділ 75: Операція «Залишитися»

Після зустрічі з Артемом Аліса відчула, як у ній пробуджується бунтарський дух. Вона не збиралася мовчки приймати долю. Якщо є хоча б один шанс залишитися тут — вона за нього вхопиться.

Наступним кроком було залучити союзників.

Вона вирішила почати з Деймона.

— Ти хочеш що?! — хлопець мало не розлив свою каву, коли вона розповіла йому про план.

— Переконати моїх батьків, що переїзд — це погана ідея, — терпляче повторила вона.

Деймон закотив очі.

— Алісо, ти ж знаєш, що твої батьки не дурні, так?

— Саме тому ми маємо бути розумнішими.

Він подивився на неї, а потім розсміявся.

— Ти божевільна. Але це мені подобається.

— Значить, ти в справі?

— Очевидно.

Наступною в списку була Лєра. Подруга зустріла її новину широкими очима.

— Це жахливо! Як вони можуть тебе ось так просто забрати?!

— Ось саме. Тому мені потрібна твоя допомога.

Лєра рішуче кивнула.

— Я зроблю все, що треба.

До вечора команда була готова. Усі зібралися в кафе, щоб обговорити стратегію. Артем поклав руки на стіл і подивився на всіх.