Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мені здається, чи ти навмисне мене ловиш? — прошепотіла вона.
— І що, якщо так?
Аліса не відповіла. Її серце калатало, а відстань між ними скорочувалася з кожним подихом.
— Може, тепер підемо пити шоколад? — тихо спитала вона.
Артем усміхнувся.
— Лід трішки почекає.
Розділ 71: Гарячий шоколад і холодні нерви
— Ну, і як тобі твій перший досвід на ковзанах? — запитав Артем, коли вони вже сиділи за столиком у затишному кафе біля катка.
Аліса закуталася в теплу ковдру, яку їм принесли офіціанти, й нарешті зробила ковток гарячого шоколаду.
— Жахливо.
Артем підняв брови.
— Справді?
— Ага. Кататися я так і не навчилася, зате впасти мало не сто разів встигла.
— Але ж ти не впала.
— Тому що ти постійно мене ловив, — вона скептично глянула на нього.
— І в чому проблема?
Аліса хотіла щось відповісти, але натомість лише зітхнула. Їй навіть самій було важко зрозуміти, що її більше дратувало — власна невпевненість чи те, що Артем так легко вміє розхитувати її емоції.
— А ще ти мені щось винен, пам’ятаєш? — нарешті згадала вона.
Артем відкинувся на спинку стільця.
— Точно. І що ж ти хочеш?
Вона задумалася, повільно помішуючи ложечкою напій. У її голові крутилася безліч варіантів, але вона хотіла вибрати щось дійсно вартісне.
— Я ще подумаю, — нарешті відповіла вона.
— Ох, заучко, так нечесно, — він хитро посміхнувся. — Ти маєш вирішити прямо зараз.
— Ні, я маю право обдумати своє бажання.
Артем зітхнув, удавано закотивши очі.
— Добре. Але потім не скаржся, якщо я передумаю виконувати.
— Ти ж сказав «будь-що», отже, угода є угода.
Він ледь помітно усміхнувся.
— Гаразд, тоді давай так: якщо я раптом передумаю, ти отримаєш бонус.
— Бонус? — Аліса скептично звузила очі.
— Так. Наприклад… ще одне побачення.
Вона мало не вдавилася шоколадом.
— Артеме! Це не побачення!
— А що ж тоді?
— Це… це просто вечір, який я змушена була провести з тобою через парі!
— Ага, звісно, — його самовдоволений тон діяв їй на нерви.
Аліса вже відкрила рот, щоб огризнутися, але її телефон раптом завібрував. Вона глянула на екран і побачила повідомлення від мами.
«Де ти? Чому так пізно? Нам треба поговорити, коли повернешся».
Аліса відчула, як її серце стиснулося. «Нам треба поговорити» — ці слова ніколи не віщували нічого хорошого.
— Все нормально? — Артем помітив її змінену реакцію.
— Так… Просто батьки знову щось надумали, — буркнула вона, швидко допиваючи свій шоколад. — Мені треба їхати додому.
Він уважно на неї подивився, але нічого не сказав.
— Я відвезу тебе.
— Не треба, я сама…
— Алісо, не сперечайся, — його голос був тихим, але твердим.
Вона зітхнула, розуміючи, що він все одно не відступиться.
— Гаразд… Але без жартів, ясно?
— Без жартів, — Артем підморгнув. — Хоча це буде складно.
Розділ 72: Неприємні новини
По дорозі додому Аліса мовчала, втупившись у темний пейзаж за вікном. Її думки металися між вечором, проведеним з Артемом, і повідомленням від матері.
Щось явно було не так.
— Ти сьогодні якась тиха, — порушив тишу Артем.
— Думаю про те, що мене чекає вдома, — не стала брехати вона.
— Батьки?
— Ага. Якщо мама написала «нам треба поговорити», значить, вона або знає щось, що я не хочу, щоб вона знала, або вони придумали щось, що мені не сподобається.
Артем коротко глянув на неї.
— Може, нічого страшного?
— Сумніваюся.
— Якщо щось буде не так — скажеш мені, добре?
Аліса здивовано на нього глянула.
— Ти що, тепер моя рятувальна служба?
— Ага, — він ледь помітно всміхнувся.
Аліса закотила очі, але всередині щось приємно й тривожно стиснулося.
Коли машина зупинилася біля її будинку, вона зітхнула.
— Ну, спасибі за цей… вечір, — пробурмотіла вона.
— Це було побачення, заучко.
— Ні! — вона грюкнула дверима, але почула його приглушений сміх.
Вдома її зустріли батьки, які сиділи в вітальні з серйозними виразами облич.
— Сідай, Алісо, — сказала мама, ледь стримуючи хвилювання.
— Що сталося?
Тато потер підборіддя й глянув на неї так, ніби намагався обережно підібрати слова.
— У мене хороша новина.
— Сумніваюся, що вона хороша для мене, — буркнула Аліса, але все ж таки сіла.
— Мені запропонували підвищення. Це означає, що… нам доведеться переїхати.
Світ ніби зупинився.
— Що? — Аліса витріщилася на батька.
— У нас буде новий дім, кращі умови…
— Ви серйозно?!
Мама поклала руку на її долоню.
— Ми розуміємо, що це раптово, але це чудова можливість для всієї сім’ї.
— Куди? — її голос був майже без емоційним.
— До Києва.
Аліса мовчала кілька секунд, намагаючись обробити інформацію.
— Я нікуди не поїду, — її голос став твердим.
Тато глибоко вдихнув.
— Це вже вирішено.
Аліса відчула, як її охоплює паніка. Вона не могла просто ось так узяти й кинути все — школу, друзів… Артема…
Її шлунок стиснувся.
— Це несправедливо! Ви навіть не спитали моєї думки!
— Ми розуміємо, що тобі важко, але це рішення на краще, — мама виглядала стурбованою.
— Для кого?!
Не чекаючи відповіді, Аліса різко підхопилася й вийшла з кімнати.
Їй треба було подумати.
І вона знала, хто перший має про це дізнатися.
Розділ 73: Реакція Артема
Аліса зачинила двері кімнати, кинула телефон на ліжко й почала нервово ходити туди-сюди. Її серце билося надто швидко, а думки змішалися в суцільний хаос.
Вона не могла повірити, що це відбувається насправді. Переїзд? Київ? Просто взяти й вирвати її з життя, яке вона хоч якось налагодила?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маска та лід, Льюїс Бенте», після закриття браузера.