Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Нині панівною є думка про належність кіммерійців до індоіранських народів. Отже, їхня мова була або індійською, або іранською. Іранськомовна присутність у давній Україні не викликає сумнівів — іранськомовними (принаймні переважно) були наступники кіммерійців — скіфи і сармати. Питання про індійські племена й мови в давній Україні є набагато дискусійнішим, однак і воно цілковито належить до сфери науки, а не фантазій. У районі Азовського моря на початку нової ери мешкали засвідчені історичними джерелами синди, чия назва, найімовірніше, тотожна назві Індії (Синд), тоді як ми знаємо цю країну під іранською, а не власне індійською назвою — Індія. Давньоримські історики Прісціан Цезарейський і Руф Фест Авієн повідомляють, що на Дону (який тоді мав індоіранську назву Танаїс) сусідами савроматів були синди і кіммерійці. Згадка про кіммерійців поряд із синдами може бути опосередкованим свідченням на користь їхніх зв’язків, зокрема й мовних (або, принаймні, тісних сусідських контактів). У контексті зазначеного погляду було запропоновано інтерпретацію назви кіммерійців на основі індійських мов: за цією гіпотезою, ім’я означає «чорноморські».

Однак нині є популярною й інша гіпотеза. Найменування кіммерійців суголосне зі словом кіммарас «степ» у мові хеттів, чия держава у ІІ тис. до н. е. процвітала на території сучасної Туреччини. Згідно із цим припущенням, кіммерійці означає «степовики».

Перейдемо до імен кіммерійських правителів. Форма імені царя Теушпа, як ішлося вище, — іранська. Інший цар, Шандакшатра, має індоіранське (радше індійське, ніж іранське) ім’я. Найскладнішу проблему становить ім’я Тугдамме, однак і воно має іранську інтерпретацію. Слід також підкреслити, що звукове явище, засвідчене у варіантах цього імені (перехід звука д у звук л: Дугдамме — Лигдаміс) властиве іранським мовам.

Таким чином, за всіма відомостями сучасного мовознавства, найвірогіднішою гіпотезою щодо мови кіммерійців є іранська. Така думка співвідносна з інтерпретацією цього етносу як передового загону («воїнського союзу») скіфів.

На думку деяких українських мовознавців, найменування кіммерійців віддзеркалене в назві населеного пункту Жмеринка. Назву другого за величиною міста Вірменії Гюмрі також пов’язують із кіммерійцями.

Таври південного Криму — етнос не менш загадковий, ніж кіммерійці. Зазвичай, вважають, що від них залишилося тільки це ім’я — нижче буде показано, що це не так. Отже, почнемо з назви народу — можливо, вона допоможе наблизитися до розв’язання загадки його мови. Оскільки таври відомі нам передусім із грецьких джерел, то найпростіше звернутися до давньогрецького словника і дізнатися, що тавр означає «бик». Ця сильна й цінна в господарстві тварина могла бути родовим символом (тотемом) племені. Подібні назви племен властиві, зокрема, давнім мешканцям Балканського півострова — фракійцям (що заселяли території сучасних Румунії та Болгарії) та іллірійцям (що мешкали здебільшого в нинішній Албанії). З іншого боку, така назва могла бути перекладом власної таврської назви або грецькою інтерпретацією іншого (подібного за звучанням, але відмінного за значенням) слова з мови таврів.

Дехто припускає, що кримські таври — залишки кіммерійців або що вони були тісно пов’язані (зокрема й у мовному плані) із Західним Кавказом. Ці гіпотези потребують дальшої аргументації. Є спроби інтерпретації їх назви на основі індійських або іранських мов. Наявні в давніх істориків назви скіфотаври, або тавро скіфи мало що дають для розуміння мови таврів: тут можуть мати на увазі і етномовну близькість таврів і скіфів (тоді таври виявляються іранськомовними), або змішання двох різних племен і мов.

Не раз висловлювали припущення про зв’язок таврів із горами Тавр у сучасній Туреччині. Такий зв’язок доволі вірогідний (кримські таври — теж горяни), однак у плані мови він може бути інтерпретований по-різному. По-перше, «бики» могли в переносному значенні символізувати «гори» (міфологічна асоціація рогів тварини з піками гір — порівняймо вислів відроги гори). Традиція пов’язувати міфологічні образи биків і гір може бути дуже давньою саме на території сучасної Туреччини: вважають, що зображення биків у доісторичному святилищі Чатал-Хююк (VII–VI тис. до н. е.) пов’язані з Таврськими горами, видимими зі святилища. По-друге, можна спробувати відшукати мову, де слово «гора» звучить близько до тавр. Це, наприклад, арабська мова, у якій одна з назв гір — тур. Ця назва споріднена з найменуванням фінікійського міста Цор, більше відомого нам під його грецьким іменем Тір. А назва бика в арабській мові — тавр. Гіпотетично можна припустити фінікійську колонію на південному березі Криму (тоді таврську богиню Діву можна порівняти з фінікійською богинею-дівою Таніт, якій теж, як і таврській Діві, приносили людські жертви), однак археологічних доказів цього не виявлено.

Окремі мовознавці вважають, що в основі назви таврів-горян лежить слово тав, що означає «гора» в деяких тюркських мовах. Відповідно, назва таврів у перекладі з тюркських мов означає «гірські люди» (тав «гора», ер «людина»). Однак ця форма є пізньою — давніше вона звучала даг, що не схоже на найменування таврів.

Усупереч поширеній думці про назву таврів як єдине мовне свідчення про них, давньоримський історик Амміан Марцеллін перелічує назви трьох таврських племен — аріхи, сінхи та напеї. Першу назву варто зіставити з назвою приазовського племені арехи, що входило до складу об’єднання меотів. Така схожість може свідчити або про індійську, або про західнокавказьку (споріднену з абхазо-адигськими) мову таврів. (Утім дуже близький за звучанням корінь реконструюють у скіфській мові, що належить до іранської групи — див. нижче.) Третя ж назва дуже нагадує осетинське (отже, іранськомовне) слово нап «рід». (Читач, очевидно, згадав тут назву міста-курорту Анапа, однак і значення цього найменування, і навіть мова, з якої воно походить, залишаються дискусійними — найвірогіднішою є давньогрецька.)

Отже, матеріалів для скільки-небудь певних висновків про мову таврів збереглося недостатньо, однак найбільш вірогідними можна вважати припущення про їх індо-іранську або західнокавказьку мовну належність.

Скіфська мова відома сучасним дослідникам значно краще за кіммерійську або таврську. Збереглося багато десятків власних імен, ідентифікованих як скіфські. Важливу інформацію про звукові особливості скіфської мови («акцент», із яким скіфи вимовляли давньогрецькі слова) отримано з п’єси давньогрецького комедіографа Арістофана «Жінки на святі Тесмофорій». Давньогрецький історик Геродот дав пояснення окремих скіфських слів — ці пояснення з погляду сучасної науки виявилися доволі правильними! На основі ретельного аналізу передусім імен мовознавцями укладений короткий (близько 200 слів) словник скіфської мови.

Один із написів VII ст. до н. е., виконаний анатолійськими ієрогліфами (вживаними в ІІ–І тис. до н. е. на території сучасної Туреччини), фіксує, згідно із сучасним дешифруванням, скіфську мову. Припускають, що напис на срібній посудині, знайденій у скіфському кургані на території Казахстану, також відображає скіфську мову. Знаки цього напису, зазвичай, порівнюють із пізнішими тюркськими рунами. Порівняння цього напису з пакистанською писемністю кхароштхі дало можливість мовознавцям запропонувати такий (доволі гіпотетичний) переклад: «Ця посудина має містити виноградне вино...». Можливо, майбутні відкриття піддадуть сумнівові загальноприйняту думку про те, що скіфи не мали власної писемності.

Традиційно вважають, що скіфи (або, за іншою правописною традицією, скити) — грецька назва етносу, яка давньогрецькою мовою спочатку звучала як скютхай, а згодом як скіфе. Ця сама назва (однак у дещо видозміненій формі) фігурує й у Старому Завіті Біб­лії: це один із нащадків