Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Інша важлива закономірність: мови кочових народів (якщо вони не вступають у надто значні контакти з іншими мовами) зазвичай зберігають більшу близькість, ніж мови осілих етносів. Так, наприклад, тюркські мови, поширившись на значній території, все-таки зберігають істотну близькість між собою і є значною мірою взаємозрозумілими. Нав­паки, мови гірських народів, будучи спорідненими, можуть істотно відрізнятися одна від одної навіть на близьких територіях завдяки тривалому перебуванню на тому самому місці й окремішньому розвитку.

Природно, що писемність істотною мовою консервує мову. Безписемна мова змінюється швидше (однак у периферійних, а не основних словах і рисах), будучи сильно подрібненою на діалекти. Але й у дописемний період існують тексти (наприклад, культові або епічні пісні), які відіграють істотну роль у зміцненні сакрального життя або історично-державницької свідомості соціуму. Такі тексти можуть бути дуже стійкими в часі й мати наддіалектну природу.

Мови світу «варварів»

Юрій Мосенкіс

Кіммерійці (іноді пишуть кімерійці, однак чинний український правопис передбачає збереження подвоєння приголосних у власних назвах) давно привертають увагу не тільки істориків і археологів, а й мовознавців. Адже це — перший етнос на території України, згаданий у писемних документах. Від кіммерійців у писемних пам’ятках різних народів залишилася тільки їхня назва у різних варіантах (кіммерійці, гомер, гімірра), а також імена трьох кіммерійських царів — Теушпа, Шандакшатра та Тугдамме (відомий також як Дугдамме або Лигдаміс).

Найбільшу загадку, з погляду визначення мови кіммерійців, становить їхня назва. Зазвичай, вважають, що це не була самоназва етносу, однак для більш-менш остаточного висновку немає достатніх підстав.

Назва кіммерійців (Гомер — нічого спільного з давньогрецьким співцем) згадана в Біб­лії — у переліку народів, що розселялися після Всесвітнього потопу та змішання мови по зруйнуванні Вавилонської вежі. Епічними трьома синами Гомера Святе Письмо називає Ашкеназа, Рифата і Тогарму. Перший — це неправильне прочитання імені скіфів Ішкуз, друге — можливо, співвідносне з назвою Рифейських (Уральських) гір і вказує на далекі східні контакти кочовиків, а третій — або вказівка на одну з давніх держав на території Вірменії, або навіть ім’я індоєвропейського за своєю мовою племені тохарів, що прибуло з Європи до Китаю більше трьох тисяч років тому (одна версія не виключає іншої — дорогою на схід тохари, як засвідчує їхня мова, певний час перебували на Кавказі). Називаючи ці три етноси синами Гомера, Біблія таким чином пов’язує їх із кіммерійцями. Те, що скіфи названі першими, означає їх найтісніший зв’язок із кіммерійцями, що має неабияке значення для висновків про мову кіммерійців (див. нижче).

Осмислення біблійної назви кіммерійців дає змогу виправити велику історичну помилку, що стосується цього етносу. Мало не всі дослідники вважають, що перша згадка про кіммерійців — у Гомеровій «Одіссеї», де йдеться про їхню країну в темряві. Події поеми відбуваються у другій половині ХІІІ ст. до н. е. й найдавніші її шари (окремі фрагменти поетичного тексту) сягають цього часу, а цілісне текстове оформлення твору відбулося у VIII ст. до н. е. Однак доводиться констатувати, що Гомерові «епічні кіммерійці» не мають нічого спільного з «історичними кіммерійцями». У Гомера кіммерійці мешкають на заході, а в історії вони розташовані на північ від Греції. Темне царство кіммерійців згадане після того, як Одіссей залишив води Італії, попрямував на захід Середземного моря й навіть вийшов за Гераклові стовпи в Атлантичний океан. Один із великих Канарських островів досі має назву Гомера — саме його згадано в «Одіссеї», як промовисто засвідчує детальне дослідження шляху легендарного плавання. Ця назва острова могла бути переплутана з назвою кіммерійців (біблійний Гомер, про якого йшлося вище), наприклад, у якомусь описі фінікійського плавання — у фінікійській мові назви племені кіммерійців і канарського острова могли звучати майже ідентично. Тому є всі підстави зробити «історичне закриття»: найімовірніше, давньогрецький співець Гомер в «Одіссеї» кіммерійців не згадує.

Ассирійці, з якими кіммерійці воювали, називають останніх гімірра — назвою, спорідненою з біблійною.

У ХІХ ст. існувало припущення про зв’язок назви кіммерійців із тюркським позначенням кочівників комру. Для більшості сучасних європейських істориків і археологів думка про можливе перебування тюркських племен в Україні часів греко-римської античності здається фантастичною, а пошук їхніх мовних слідів — ненауковим. Однак слід підкреслити, що перебування тюрків на території Північного Причорномор’я (сучасної України) в кіммерійські часи не лише не виключене, а й можливе: Геродот згадує тут плем’я юрків, яке пізніші античні історики визначають як тюрків. Деякі сучасні дослідники припускають, що йдеться саме про останніх, а «батько історії» помилився першою літерою (тодішні греки писали все великими літерами: ΙΥΡΚΟΙ — ΤΥΡΚΟΙ).

За іншою версією, назва кіммерійців пов’язана з найменуванням кельтського (або германського) племені кімврів, що мешкало на території сучасної Данії. На користь цієї версії може свідчити повідомлення римського історика Йосифа Флавія про те, що галати (кельтське плем’я на території Малої Азії — сучасної Туреччини) раніше звалися гомеритами (тобто кіммерійцями).

Обидві названі гіпотези не дістають підтримки в сучасній мовознавчій науці, хоч окремі дослідники й продовжують обстоювати ці версії.

Було також висловлене припущення про те, що мова кіммерійців могла бути пов’язаною з мовою закавказької держави Урарту, якій кіммерійці певний час платили данину. У цьому плані особливий інтерес викликає ім’я кіммерійського царя Теушпа, підозріло близьке до імені одного з головних урартських богів Тейшеба й назви столиці Урарту в період розквіту держави — Тушпа. Однак це кіммерійське ім’я має й іранськомовну інтерпретацію (про що детальніше йдеться нижче). Ба більше, цього кіммерійського царя іноді ототожнюють із легендарним перським царем, відомим із грецьких джерел як Тейспес. 

Нарешті, існують думки про зв’язки мови кіммерійців із фракійською або вірменською мовами. Так, наприклад, гіпотеза про можливий зв’язок мови кіммерійців із вірменською базується, зокрема, на тому, що у грецьких джерелах назва цього етносу починається зі звука к, а у східних текстах — зі звука г, а така звукова зміна (з г на к) відбувалася саме у вірменській мові. Спеціальної уваги варта гіпотеза про те, що кіммерійці мали окрему мову — хоч і споріднену з іншими європейськими та індоіранськими, але не тотожну жодній із них. Припускають, що саме ця своєрідна кіммерійська мова могла викликати незвичайні (незакономірні з погляду інших споріднених індоєвропейських мов) звукові зміни в балтійських і слов’янських мовах.

На початку ХХ ст. назву кіммерійців — і, відповідно, їхню мову — стали пов’язувати з Кавказом. Такий погляд спирається на авторитет чільного кавказознавця ХХ століття академіка Миколи Марра (1864–1934), який зіставляв назву кіммерійців із назвою іберів (давнє населення Піренейського півострова, з одного боку, й інша — не власна, але відома з греко-римської античності — назва грузинів, з другого боку) та області в західній Грузії — Імеретія. Більше того, названий дослідник пов’язував навіть найменування кіммерійців і шумерів. Певна логіка в цьому є — самоназва шумерів звучала приблизно як кенгер, однак і ці зіставлення є доволі хисткими й навряд чи дають підстави пов’язувати мову кіммерійців із мовами басків (мешканців Піренейської Іберії, чия мова споріднена з кавказькими), грузинів чи тим паче шумерів.

Однак кіммерійці все-таки контактували з кавказькими