read-books.club » Дитячі книги » Сам себе катаю 📚 - Українською

Читати книгу - "Сам себе катаю"

97
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сам себе катаю" автора Віктор Маслов. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 58
Перейти на сторінку:
від… науки. Переглянули позу веломобіліста і м'язовий привод, що йшов од рук. Рух за принципом академічної греблі підкупив спершу тим, що його методика відпрацьовувалася століттями. Однак спор-іна медицина підказала, що потужність м'язів тим вища, чим більший їх об'єм, найбільша м'язова група, звісно, у ніг: бо якщо палець руки, приміром, втомлюється за 5 хвилин, то ноги здатні трудитися понад годину. Вони не лише потужніші, а й витриваліші. Тож у наступній моделі "водій" уже напівлежав і ногами крутив педалі, приладнані спереду. Цей веломобіль вдалося розігнати до 60 кілометрів за годину.

І це далеко не межа. У Вільнюсі задумали модель, яка рухатиметься без надвірних зусиль зі швидкістю понад 100 кілометрів за годину. Обертання педалей (мінять на поступальний рух, чим вдасться збільшити рухому силу в півтора раза. Витрату фізичних зусиль зменшать, поліпшивши аеродинаміку (найідеальнішою формою вільнюсці вважають "краплю, схилену набік"). Проектуються також туристський веломобіль із додатковим сидінням і багажником, на якому могла б подорожувати молода сім'я, і веломобіль-амфібія для рибалок, щоб снували по озерах і річках, мов на легкокрилій яхті. Та найбільше уваги приділють гоночному веломобілю для змагань на велотреку, що по суті стане новим видом технічного спорту — велокартингу.


Велосипед-ваговик конструкції Ю. Стебченка


Складений веломобіль, що вміщується в чемодані (Ленінград)


Веломобіль — це і динамічний спорт, і з користю проведене дозвілля. Він присовує в собі магічний клубок технічних проблем, розв’язок яких може стати для молодих першим "пробним горішком" на шляху у велику науку та інженерну праву. Адже веломашина, якщо глянути на неї в цілому, тісно переплетена з економічно-технічними та чисто людськими аспектами будь-якого міста і села, здоров’ям і добрим самопочуттям багатьох.

Чи складно виготовити веломобіль власноруч? Зовсім ні. Досить захопитися по-справжньому і обзавестися відповідними інструментами та матеріалами, біль і частину яких становлять деталі від велосипедів. Звичайно, для самодіяльних конструкторів дуже важливі консультації з досвідченими, обмін досвідом з ними, адже створення кращих зразків вимагає вищого технічного рішення. Саме задля цього, наприклад, у Києві організовано міський Клуб веломобілізму. Його експерти допомагають аматорам розробляти висококласні м'язові машини, які могли б суперничати з моторизованими засобами пересування. При клубі працює комісії, яка розробляє дизайн веломобілів майбутнього і подає практичні консультації, До її складу входять люди різного віку і професій: архітектор В. Восковський, конструктор Н. Михєєв, електрик В. Халабурда, слюсар-реставратор С. Ковеза. Активісти клубу можуть запропонувати новачкам креслення механізмів з програмним перемиканням швидкостей, велоприводів для роботи в горизонтальній площині, спицевих і дискових коліс тощо.

Юні умільці вже добре зарекомендували себе у веломобільній справі Візьмемо для прикладу хоча б групу київських учнів, яка тривалий час спів працювала із молодим талановитим велоконструктором Сергієм Ковезою Сконструйовані ними педальні машині зі спрощеним механізмом приводу здатні рухатися швидше, ніж тролей бус. Маючи, так би мовити, свій велопарк, учні вивчали правила дорожнього руху, проводили цікаві шкільні ралі змагалися у фігурнім катанні, а у вихідні проводили своє дозвілля за педалями у приміській зеленій зоні. Юні велоконструктори вважають, що обране ними заняття ні в чому не поступається престижним видам технічного спорту, більше того — має свої принади: чудово розвиває м’язи і пробуджує творчу фантазію.


Прогулянковий велосипед.


Свої розробки юні кияни демонструють на представницькому зльоті, як" щороку після канікул проводиться в парку Перемоги. До його програми входять конкурси на саморобні вузли і механізми, оригінальні велопристосування, на дво-, три-, чотириколісні педальні машини, а також конкурс на приз симпатій, які призначають глядачі.

На рівних правах з дорослими працюють наймолодші веловинахідники миколаївського клубу "Еврика", що діє при заводі "Океан". Їхні конструкції виявили на належному рівні, беручи участь у традиційних зимових гонках веломобілі що проводяться у Москві. Кращі з них одержали почесні грамоти ЦК ВЛКСМі журналу "Моделист-конструктор". До речі, клуб "Еврика" має намір відкрить міський пункт прокату веломобілів своєї марки для всіх, хто бажає кататися" чарівних машинах. Ну, а як бути тим, хто мріє придбати промисловий тихохі. Хочу сказати, що чекати залишилося недовго. Новгородські машинобудівни взялися випускати для масової торгівлі моделі веломобілів, відібрані на конкур самодіяльних велоконструкторів країни.

Тож які надії покладаються на веломашини "третьої фази"? Зарубіжні експерти, зокрема США, де випускається понад 30 тисяч веломобілів щороку, запевняють, що в перспективі вони витіснять своїх колісних моторизованих суперників з багатьох доріг і вулиць. І називають навіть точну дату — до 2020 року, коли за прогнозами передбачається критичний рівень нафтової та енергетичної кризи. Зрозуміло, педальні машини завтрашнього дня рухатимуться швидше і будуть значно комфортабельнішими від теперішніх, а відтак стануть головним засобом пересування в межах міста.

Сьогодні важко уявити, як це відбуватиметься в деталях. Але прихильники веломобілів готуються: проектують спеціальні дороги, віадуки, велополітени, канатні велосистеми тощо. Мабуть, як і в кожнім починанні, тут не обійдеться без серйозних проблем. Той самий автомобіль, який нещодавно відсвяткував своє 100-річчя, прижився теж не одразу. Не зайвим буде нагадати, як Карл Бенц, одержавши імперський патент на винайдення автомобіля з чотиритактним двигуном, виїхав на вулицю, щоб показати свою триколісну "моторизовану карету" публіці. Від його "тріскучого дива" шарахалися коні, а одна дама знепритомніла, забачивши той "диявольський візок", що рухався зі швидкістю 13 кілометрів за годину. Натовп зівак проводжав димучий самохід Бенца глузливими репліками. Не краще поставилася до цього безкінного транспорту і німецька влада. Деякий час біля воріт майстерні Карла Бенца патрулював жандарм, котрий одержав наказ не випускати машину з подвір'я. І тільки через два роки винахідник одержав тимчасовий дозвіл на їзду в автомобілі, який йому належало затвердити після п’яти років. То були чи не перші в історії права водія. Окрім того, Бенц був зобов'язаний одягти машину в металевий кожух, аби запобігти… вибуху випарів бензину від нагрівання сонячним промінням, обладнати її не надто різким звуковим сигналом, щоб попереджати коней і пішоходів про своє наближення, їздити вулицями не швидше 12 кілометрів за годину.

Тож не будемо сподіватися, що веломобілі завоюють вулиці і проспекти за велінням якогось казкового чародія. Входження веломобіля в транспортну сім'ю потребує комплексного розв'язання багатьох проблем, узгодження зусиль містобудівників, транспортників

1 ... 40 41 42 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сам себе катаю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сам себе катаю"