Читати книгу - "Кременецький звір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Голото, — прошепотів Мнішек, і його голос вирвав товариша з імли. — Я думаю про це вже половину свого життя. Ти сподіваєшся знайти рішення за два дні? Гадаєш, я не знаю, що можу пошматувати півміста? — злостиво промовив магнат. — Як по-твоєму, чому я відправив коханку на хутір, а матір і сестру — у Краків? Оселився в найменшому нашому селі з чотирма димами?
— Чого ж ти звідти приперся? І чого зірвався до коханки? — здивовано зашепотів Голота.
— З села мене Сангушко мало не силоміць витяг! А до вдови поїхав, бо себе не контролюю час від часу. Чи цього ще не зрозуміло?!!
— Замовкніть обидва! — крикнула знахарка.
— Ясно, так повернімося до твоїх перетворень, — знову почувся шепіт Голоти. — Як це стається?
— Не знаю, — пробурмотів у відповідь Мнішек. — Пам’ятаю тільки, наче крізь сон, як мене починає всього тіпати. Як у мене болять кості, неначе розривають шкіру, як ростуть зуби, як, — Мнішек замотав головою, — не муч мене, Голото. Мені сниться все це щоночі. Я пів’Європи об’їхав, тікаючи сам від себе. Я — убивця, на моїх руках кров.
— Давай без зайвої патетики. Ми не в театрі. А взагалі всі ми тут убивці, — похмуро кинув Голота. — Убивати шаблею чи зубами-пазурами, чи словом — немає ніякої різниці. Питання у тому, як усе це припинити... Тому я й привів знахарку, тому вона тобі й дає трави... Це зупинить твої перетворення чи затримає їх. Так же, Сташко? — піднесено запитав він у дівчини.
— Ну, взагалі-то так. Допоможе. Але не від вовкулацтва, — трохи сконфужено відгукнулася Сташка. — Я дала відвару, аби його не нудило після вчорашнього...
Розділ 19
У якому Голота отримує несподівані відповіді
Після стрімкого бігу він з усіх сил стримував дихання, аби не видати себе. Треба бути обережним. Жертва, що вийшла в іншу кімнату, могла почути його надсадне дихання й харчання. Він огледів кімнату з білими стінами, важкими гардинами та великим ліжком і зрозумів, як усе вийде. Жертва дивилася в інший бік. Якийсь час він розглядав струнку фігуру, яка схилилася над столом. Час діяти. Він подивився на свою руку з блискучими пазурами, тихо видихнув і випростався на повний зріст. Він знав, що буде зараз. Змах кігтів, тепла кров на його обличчі, конвульсії жертви. Він знав і поклав руки на прохолодну стіну.
***
Голота споглядав помпезну, обнесену високим муром будівлю й здивовано збагнув, що обмірковує філософські питання, гідні Локка й Спінози. Монастир тринітаріїв[37], як і мало бути, навіював думки про вічність. Однак у голову лізли й більш ординарні спогади. Як-от про те, що років із вісім тому в цьому святому місці справляли бучні святкування, гриміла музика, лилися вина, танцюристи й танцюристки крутилися в шалі котильйону, алеманди та буре, а в окремих кімнатах відбувалися куди більші неподобства. Vitia erunt, donee homines[38]. Таким був гордий девіз господаря маєтку — пана Джевецького — і його єдиною заповіддю. Князі, графи й шляхтичі з найкращих родин Речі Посполитої тут заливали у вельможні горлянки вина, набивали тельбухи всіма можливими наїдками й розважали себе так, як лише можуть розважатися люди, що звикли густо засівати грошима навколо. Улюбленим гостем тут був і Острозький ординатор Януш Сангушко. Старший брат нинішнього кременецького старости зібрав у своїй неспокійній особі всі чесноти, які лиш могла уявити волинська шляхта. А це значить, що був він справжньою катастрофою: гультяй, бабій та любитель розкидати гроші жменями. Він заслуговував монумента хоча б через свою пантагрюелівську ненажерливість. Проте прославився все ж пияцтвом. Своїми алкогольними апетитами Януш невимовно дивував навіть місцевих панів, а це все одно, що вразити людожерством та танками навколо вогню чорношкірих із Дагомеї.
Саме на подвір’ї будинку Джевецького Януш утнув найзнаменитішу свою витівку: сидячи на коні голяка із незмінною пляшкою мальвазії у руці, князь вишикував жовнірів і наказав стріляти по кременецьких будинках. Міщани тоді аж позавмирали від страху й ледве дочекалися, коли навіжений забереться нарешті у свій проклятий Дубенський замок.
Таких історій про будинок Джевецького розповідали сотні. Однак припинилося все в одну мить, коли старий пан несподівано почав думати про інший світ і рахувати свої гріхи на цьому. Підрахунок був, найімовірніше, не на його користь, бо Джевецький узявся щодня навідуватися в костел, обдаровувати ксьондзів, а врешті заповів маєток ордену тринітаріїв. Так Феліціан Джевецький перетворився з гультяя на святого, та довго у новому статусі не прожив. Устиг хіба відремонтувати дах костьолу у родовому селі, а після цієї богоугодної справи швидко й безболісно помер від нападу, що нагло спіткав його прямо під час вечірньої молитви. Суворі ченці, спадкоємці Джевецького, часу не втрачали й швиденько переїхали до колишньої обителі гріха, відтоді дім старого розпусника Феліціана перетворився на святе місце. Боголюбиві тринітарії тепер молилися в просторих залах та затишних кабінетах, де ще кілька років тому творилося казна-що.
— Цікаво, чи допомогло Феліціану його каяття, чи потрапив старий п’яниця хоча б до чистилища? — пробурмотів Голота і ще раз окинув поглядом монастир. І лише тоді врешті згадав про свою місію, повторивши слова Спінози, що справді вільна людина думає не про смерть, а про життя. Він повернувся й постукав у двері кам’яниці старого Хохриттера, що щільно притулилася до тринітарських мурів. Довго ніхто не відповідав, Голота вже почав нервувати та заглядати у вікна, та нарешті почув, як усередині щось заворушилося, і за мить у дверному отворі блиснули окуляри й лисина поважного медика. Він важко дихав і, як завжди, усміхався.
— Добрий день, Голото. Примушуєте старого медика бігати сходами? — Хохриттер витер руки об фартух і посунувся, жестом пропонуючи Голоті зайти.
Гість переступив поріг і озирнувся, дивуючись аскетичному житлу лікаря. Насправді воно не дуже відрізнялося від убогої монастирської келії.
— Це я, метре, відірвав вас від якихось дослідів? — проказав Голота, примітивши брудні руки, фартух та черевики медика.
— О, нічого такого, запевняю вас. Сортував свої інструменти в підвалі... Давно потрібно було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кременецький звір», після закриття браузера.