Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Стукати не вчили?

–Двері були не замкнені. – зауважила вона. – І чи тобі вчити мене боротися з безпардонністю?

–Накаталася на конях? –підводячись із підлоги, запитала Олімпія. –Тато удочеріння не запропонував, накидаючи сідло на мого Росинанта?

–Ти злишся на мене за те, що твій батько вирішив провести екскурсію? Кумедно. – вона засміялася. – Ревнощі тут ні до місця. Я не намагалася вкрасти в тебе сім'ю.

–Це й не потрібно. Вони самі в тобі обожнюють тебе, хоч і знають лише день.

–Ти йдеш вчитися? Чи в Інституті з семирічками буде краще?

–Не треба мені погрожувати, відьмо.

–Закінчуй уже зі згадуванням виду. Ти така сама відьма, як і я. Тільки ти, на відміну від мене, недотепа і дилетант. Ти не знаєш жодної руни чи закляття. Не хочеш поважати мене – не треба. Але вчити хамувату ідіотку з комплексом володаря світу, я не стану.

–Комплекс володаря світу? – здивувалася вона.

–Ти мрієш правити всіма, при тому для тебе всі, хто в чомусь слабший, це автоматично піддані. Врахуй, таку королеву ненавидітимуть поколіннями, хоча якщо королева не здатна володіти магією, століття ти не проживеш, та й на вогнищі тебе спалити розлюченим селянам не важко буде. –Аджаала широко посміхнулася.– На все добре.

Вона розвернулася.

–Стій. Укладімо перемир'я.– запропонувала Олімпія.

–І, що я отримаю в обмін на твоє навчання? –повернувшись, запитала Аджаала.

–Мою поблажливість.– піднявши підборіддя, заявила вона.

–Е, ні, принцеско... –Аджаала підійшла до неї впритул, упершись злим поглядом бордових очей. –Це я виявила поблажливість, погоджуючись вчити  тебе, бездарну відьму, що тішить себе думкою, ніби, живучи серед магів, одного разу стане однією з них.

Олімпія розлютилася, очі набули темно–пурпурного кольору.

–Що тобі треба?

–Твоє мовчання. – підняла брови Аджаала. – Будеш робити так, як я скажу, не посмієш підвищити голос або образити мене. Якщо, що мені не сподобається, вчити перестану, скажу більше: зітру твою пам'ять про вивчене і відправлю на Верхнесферу. Вчитися, так би мовити, з нуля.

–А ти жорстока...–поразилася Олімпія.–А моя рідня думає, ти ангел у плоті.

–Ангел не ангел, я взаємна до людей, на добро відповім так само, але образити себе повік не дам. Надто тим, у кого гордовитості більше, ніж умінь.

–Що це означає?!– обурилася Олімпія.

–Ти все норовиш начепити корону на порожню голову, повір, вона набагато важча, ніж тобі здається на перший погляд, не боїшся, що череп трісне?

–Не боюся.– підняла підборіддя вона.

–Даремно. Коли гордість слугує брамою для палацу гіркоти втрат, честі й сили, її ще можна якось пояснити. А ось якщо людина стає гордовитою, необґрунтовано, вважаючи себе кращою за інших, роздуваючись, як бульбашка... –Аджаала усміхнулась.–Варто тільки проткнути її, і все, що залишається – гординя, порожня, що не захищає нічого. З тобою так само. Ти порожня і, повір мені, абсолютно жалюгідна.

Олімпія мовчки не зводила з неї очей. Аджаала кинула тінь усмішки і залишила покої. Розкидавши речі по кімнаті, Олімпія злякала Борріярда, який забрався під ліжко. Вона перевела очі на щоденник, що лежав на ліжку, підійшовши до нього, вона втупилася на малюнок. Відновивши дихання, вона схопила книгу рун і рушила вниз. Аджаала сиділа в лісі, будуючи з палиць курінь, а потім одним рухом у повітрі спалила його, розвіявши попіл.

–Ого... нагадай мені не злити тебе.– спробувала пожартувати вона.

Аджаала повернулася.

–Чи є сенс? Все одно ж почнеш злити.

–Гаразд, вибач. – здалася Олімпія.– Я погарячкувала.

–Це все пусте. Ти прийшла, отже, готова продовжити навчання. – Аджаала встала, струшуючи попіл із колін. – Не гаймо часу.

Олімпія кивнула, і вони почали повторювати вивчене, продовжуючи практикувати нові руни. До пізньої ночі вони подужали всю книгу. Олімпії належало знайти екзоцентр, але вона поки не знала який. За закляттям справа не встане, вона вже відшукала його в книзі, але який предмет вона згодна носити, не знімаючи? Прикраси не любила, а тим паче спати в них. Хіба, що... Вона встала перед дзеркалом, піднявши майку. Пірсинг у пупку вона зробила років п'ять тому, коли тікала від батьків. Повернулася через день, коли зрозуміла, що їй нема на що купити бургери в центрі Ґотліна. Сережку не знімала з того дня жодного разу, їй вона ніяк не заважає, чудовий варіант.

–Виключено! – не погодилася Аджаала.

–Але чому? Це єдине, що я ношу, не знімаючи.

–Сережка приросла до тіла, щоб зробити обряд, потрібно робити це над предметом. Тобто тобі потрібно витягнути сережку, і я зачарую її. Інакше ніяк.

–Ну, і що? Витягну і засуну назад.

–Тобі не буде боляче? – із сумнівом поглядала на пірсинг Аджаала.

–Ну... ось і подивимося.– невпевнено відповіла Олімпія.

–Що, ж гаразд.