Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони заплескали у долоні й рушили за нею у вітальню. Олімпія підняла заплакані очі на Аджаалу. Пайпер і Пітер тримали доньку за руки і виглядали засмученими.
–Говори, відьмо. Що робити? – грубо заявила Олімпія.
–Оскільки ти теж відьма – стули пельку і дай сюди палець. – роздратовано відповіла Аджаала.
Вона попередньо розділила рідину пляшечки, виливши частину в іншу, меншу, і ще трохи перелила в третю.
–Якщо від моєї крові рідина стане синього кольору, значить я відьма... – повідомила дівчина, вколовши свій палець, вона пустила краплю крові в одну з пляшечок. Рідина з прозорої стала фіолетовою.
–Це не синій. – хмикнула Олімпія. – І чому пляшечок три?
–На випадок, якщо ти не повіриш. – примружилася Аджаала і повернулася до королеви.– Ельго, можна твій палець?
–А можна мій? –Пітер усміхнувся, він із таким інтересом спостерігав за всім, що відбувається, що Аджаала усміхнулася.
–Звісно.– вона проткнула його палець і натиснула на пучку над шийкою пляшечки. Щойно крапля крові потрапила в пляшечку, рідина забарвилася в яскраво червоний колір.
–Якщо кров мага потрапляє в зілля, рідина стає червоною... – пояснила відьма, показавши на пляшечку.– Ти знаєш основи кольорознавства? Що буде при змішуванні червоного і синього?
–Фіолетовий. Ти ж напівкровка.– зрозуміла Олімпія.
–Якщо ми справді сестри, твоя кров теж зробить рідину фіолетовою.
Олімпія несміливо простягнула палець і видавила краплю крові в рідину. Зілля перетворювалося дуже повільно, поступово забарвившись у бордово–фіолетовий колір. Аджаала потрусила пляшеку з кров'ю Олімпії, і рідина повільно набула того самого кольору, що й у пляшечці з кров'ю відьми.
–Це пояснює, що я належу до роду відьом, але не доводить нашої спорідненості.
–Так–так. Тепер дивись.– Аджаала вилила в тарілку частину зілля з кров'ю Олімпії та додала туди зілля з кров'ю Пітера, вона дістала сірники та, запаливши один із них, опустила його в зілля. По поверхні тарілки тут же затанцював вогонь.
–Якщо є кровна спорідненість, вогонь посиніє і все зілля википить.
Вона зробила те саме в іншій тарілці, додавши зілля зі своєю кров'ю і кров'ю Олімпії. Варто було вогнику сірника наблизитися до тарілки, блакитне полум'я спалахнуло й негайно згасло, на тарілці не виявилося й сліду рідини. Водночас полум'я над іншою тарілкою, де було зілля з кров'ю Пітера, продовжувало горіти помаранчевим полум'ям.
–Ось і відповідь.– підсумувала Аджаала, кинувши мокру ганчірку на палаюче зілля.– Ти – моя сестра. Я обіцяла твоїй родині, що спробую навчити тебе базових заклинань. Якщо результат буде – тебе відправлять на Верхнесферу.
–На чотирнадцять років? – здивувалася Олімпія. – Як на заслання?
–Якщо будеш добре справлятися, я дотягну тебе до п'ятого курсу. Решту практикувати будеш за прискореною програмою, але без канікул. За два-чотири роки впораєшся.
–Вчитися без вихідних? – скривилася вона.
–Якщо хочеш стати тямущою відьмою і чаклувати, доведеться пожертвувати гулянками з друзями.– роздратовано зауважила Аджаала.
–Я взагалі не хочу бути відьмою! –протестувала Олімпія.
–Тоді ти ніколи не будеш чаклувати. – знизила голос Аджаала, її очі знову набули темно–бордового відтінку. – Нам без знання це не дано.
–Що ж, гаразд. Завтра вдень підемо в ліс за замком, там потренуємося.– хмикнула Олімпія.
–Вранці на світанку.– виправила її Аджаала.– Відьми встають рано.
–Це ще навіщо?
–Щоб більше дізнатися про магію.
–Боже, та в тебе не було особистого життя! – крикнула Олімпія.
–Зате я отримала диплом і можу перетворити тебе на жабу, ще до того, як ти дістанеш стрілу з сагайдака і натягнеш тятиву.
Олімпія роздратовано зітхнула. Аджаала діставала її своєю їдкістю, а те, що Ельга і навіть її батьки до відьми ставляться лояльно і навіть з турботою, Олімпію і зовсім виводило з себе. Вона піднялася у свої покої і лягла на розшитий золотом плед. Її кімната була великою, у ній було все, чого потребувала дівчинка і навіть більше. Тут ніби з'єдналися дві епохи рококо і технологічна. Прикрашений довгими розшитими портьєрами балдахін над ліжком, м'які хутряні килими, оповиті золотими завитками стіни тут поєднувалися з новітнім комп'ютером, навушниками та шафками, які автоматично відчиняються і реагують на дотики. Вона міцно обійняла Борріярда, який завжди спав поруч із нею, і, заколисана його муркотінням, міцно заснула. Вона спала, мріючи про одне: щоб минулий вечір виявився сном.
–Прокидайся. – трясла її за плечі Аджаала. – Я чекаю на тебе вже годину.
Олімпія розплющила очі, скривившись.
–Що тобі треба? – прохрипіла вона.
–Ми домовлялися потренуватися.
–Що? Ще тільки шість!
–Раніше встанеш – більше встигнеш. Якщо через двадцять хвилин не зустріну тебе на ґанку – відмовлюся тебе навчати.
Аджаала покинула її покої, зачинивши двері. Халат, що висів на гачку дверей, хитнувся вбік. Олімпія застогнала, повернувшись обличчям у подушку, біле рівне волосся впало на її обличчя. З горем навпіл, вона вилізла з ліжка і попрямувала до ванної. Борріярд зіскочив із ліжка і пішов за господинею, тершись мордою об одвірок. Вона одягла свій улюблений комбінезон і зробила крок униз.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.