Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
–Палац доведеться знову будувати...– відповіла Олімпія.
–Саме так.
Олімпія встала, залишаючи покої Ельги, подивившись на туалетний столик, вона пригадала, як семирічною дівчинкою пробралася в цю кімнату і почала розглядати її прикраси. То сережки до вуха прикладе, то каблучки на маленькі пальчики приміряє... Але найбільше її приваблювала корона з крижаних пік, прикрашена тонким мереживом білого золота, краплеподібним гірським кришталем і розсипом діамантів. Вона підняла корону і помістила її на голову. Зрозуміло, прикраса тут же впала Олімпії на очі. Ельга, що з'явилася біля племінниці, звільнила її очі, посунувши корону на потилицю дівчинки.
–Здається, не твій розмір... – поморщила ніс Королева.
–Вибач, Ельго.– Олімпія опустила очі.
Ельга тоді посміхнулася їй, корона злетіла, приземляючись на голову королеви, вона взяла звичайний обідок зі срібла й одягла його на голову Олімпії. Потім, вона притиснулася до нього пальцем і над обідком виросла ціла конструкція з льоду і сніжинок, у вигляді невеликої діадеми. Вона прибрала руку і глянула на Олімпію через дзеркало.
–Я думаю, те, що треба.
–Спасибі, – захоплювалася дівчинка, з реготом обіймаючи тітку.
Олімпія посміхнулася, такі моменти були пам'ятними. Ось тільки, корона розтанула, коли забувшись, дівчинка гралася з іншими дітьми перед палацом. А разом з нею і розтанула її віра стати значущою для магічного світу.
Аджаала варила зілля в оточенні хладного народцю, вони з цікавістю заглядали в казан і хихотіли, уважно стежачи за кожним рухом відьми. Їй було приємно в їхньому товаристві, вони були схожі на дітей, яким цікаво все, що вона робила. Кілька з них навіть пропонували свою допомогу, подрібнювали, мішали рідину в казані. Аджаалі подобався хладний народець, він був добрим і щирим. Вона перелила зілля в скляну пляшечку.
–Ну, як справи? – запитала Ельга, матеріалізувавшись на кухні.
–Все добре. Зілля готове, але воно має охолонути. Як його охолодити? Ця морозна шафа підійде? – запитала вона, киваючи на холодильник.
–Є ідея дієвіша. – Ельга простягнула руку.
–Зілля щойно з киплячого казана... – засумнівалася Аджаала. – Воно гаряче.
–Я не відчуваю спеки. З моменту, коли навчилася силі Пітера, вогонь мені не страшний.
Аджаала передала пляшечку Ельзі, варто було їй охопити її в довгих тонких пальцях, як стінки скла одразу вкрилися морозом.
–Тільки... воно може замерзнути... доведеться чекати, коли відтане.
–Це я теж можу.– усміхнулася королева.
Аджаала зловила себе на усмішці.
–Знаю, Олімпія не дуже рада, що я тут... – почала вона, зніяковівши.– Пітер і Пайпер, напевно, дуже сумують, що їм довелося говорити з нею про це. Мені не варто було приходити до вас.
–Маячня.–відмахнулась королева.– Ви зустрілися ще до твого візиту до палацу. Вона й так підозрювала все це, а підтвердження правоти засмутило її сильніше. Запевняю тебе, потрясіння мине і все буде гаразд. Правда не хороша і не погана, однак все ж необхідна кожному. Тобі самій не дуже добре зараз, чи не так?
–Що ви! – награно посміхнулася вона. – Ви перейнялися моїми переживаннями і допомогли мені, я вдячна. До того ж, у мене з'явилися нові друзі.– киваючи на хладний народець, відповіла вона.
–Я не про перебування в палаці.– уважно дивлячись на дівчину, сказала королева.– Як ти почуваєшся після всього цього?
–Я не знаю. – зізналася Аджаала. – У мене більше немає дорогих людей, принаймні, вони не знають, хто я. Однак, я думаю все нормально, я впораюсь.
–Тому ти продовжуєш мучити подрібнене стебло кінзи? – запитала Ельга, киваючи на дощечку.
Аджаала підняла ніж, помічаючи, що й справді продовжує дробити порізану зелень, перетворюючи її на кашу на дошці.
–Ваша спорідненість помітна неозброєним оком. – вела далі Ельга. – Коли ми хвилюємося, часто намагаємося зайняти себе чимось. Це спосіб втекти від розмов і зайвих думок. Тому, ти вирішила зварити зілля. Знаю, ти не зовсім цього хотіла, коли втекла з Верхнесфери. Але ми постараємося допомогти тобі з адаптацією в Ґотліні.
–Чому ви такі добрі до мене? – повернулася до неї Аджаала.– Маги ж... Не шанують відьом.
–Одна росла в моїй родині й стала невіддільною її частиною. Побачивши тебе, я відчула те саме, що відчуваю, дивлячись на Олімпію. У Пітера з Пайпер та сама історія.
–Але я не ваша племінниця. – серйозно сказала дівчина.
–Тим не менш, ти її рідна сестра. Отже, частина нашої родини. А сім'ю ми захищаємо, а не кидаємо.
Аджаала опустила очі. Ельга розтиснула пальці, рідина в бульбашці перетворилася на лід, Ельга торкнулася скла вказівним пальцем і мороз зник, а лід знову перетворився на рідину. Вона поставила пляшечку на стіл і, посміхнувшись відьмі, покинула кухню. Дівчинка холодного народцю підхопила пляшечку і піднесла її до Аджаали.
–Спасибі, Грейсі.
Дівчинка миловидно посміхнулася, на блакитних щічках блиснули ямочки.
–Ходімо, тепер подивимося, як воно діє... – змовницьки нахилившись до зацікавленого хладного народцю, сказала відьма.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.