Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–За мною не ходити.– застерегла королева, потім махнула рукою, не озираючись, і перенеслася у свої покої.

Олімпія відчула, як сльози душать її. Вона зробила крок до дверей, розуміючи, що руки тремтять.

–Олімпіє...– прошепотіла мама.

–Я... не йду, я повернуся, мені просто потрібно заспокоїтися.–вона стиснула руку Пайпер і вийшла на вулицю.

Вечірнє повітря було свіжим і все, чого вона зараз хотіла, це щоб останніх двох днів не було. Щоб вона не зустріла Аджаалу, щоб ніколи не дізналася про те, що теж є відьмою. Щоб ніколи не дізналася, що Пайпер не її мати. Вона встала з ґанку, на якому сиділа, коли почула кроки на снігу. Аджаала вийшла на світло, несучи в руках маленький букет із трав. Вона кинула на Олімпію суворий погляд і зупинилася.

–Чого тобі? Іди, куди йшла.– роздратовано кинула Олімпія.

Аджаала закотила очі.

–Пресвятий Ковен, краще б ти була смертною!

–Уже краще смертною, ніж відьмою! – крикнула Олімпія.

–Ого... Та, в тебе істерика! У мене настоянка собачої кропиви із собою. Можу пару крапель бризнути.– саркастично кинула Аджаала.– Прямо в твою невдоволену пику.

–Вийди геть! – прогарчала вона, крізь зуби.– Якби не ти...

–То ти б дізналася про це трохи пізніше. Облиш, Олімпіє. Скільки б іще часу минуло, перш ніж ти почала б сама шукати відповіді, чому твоя сила не така, як у брата і сестри?

Вона опустила очі. Аджаала роздратовано зітхнула.

–Хочеш когось звинувачувати, то звинувачуй тих, хто вбив батька й отруїв матір. Через них ми стали не тими, ким вони б хотіли нас бачити.

Аджаала зробила крок у замок і зайнялася приготуванням зілля. Олімпія витерла ніс і увійшла всередину, минаючи батьків.

–Куди ти? – запитала Пайпер, встаючи.

–До Ельги. Хочу поговорити.

Олімпія піднялася сходами, розуміючи, що Ельга напевно зараз зла на неї. Але дівчині ні з ким зараз не хотілося поговорити так, як із тіткою. Вона постукала у двері королівських покоїв. Важкі сріблясті двері, оповиті інеєм, відчинилися навстіж. Олімпія увійшла всередину, дивуючись укотре, наскільки величезна ця кімната. Тут було все, по суті навіть покої залишати не було сенсу. Велике, гарно прикрашене завитками ліжко, дзеркала, темно–сині портьєри на високих вікнах, що закінчуються біля самої підлоги. Вона сіла на стілець біля туалетного столика і, склавши руки на колінах, втупилася у свої пальці.

–Про що хочеш говорити? – запитала Ельга, що стояла на балконі, вона склала руки на прутах і говорила, не обертаючись на племінницю.

–Я знаю, що ви любите мене.

–І будемо любити, незважаючи ні на що. – відповіла вона.– Але ти чомусь злишся.

–Я злюся не на це. – тихо відповіла Олімпія.– Я все життя дивилася на тебе і хотіла бути, як ти. Я росла, розуміючи, що колись зможу вирости й стати такою самою. Але ось, я виросла, і я... навіть не маг.

–Ти б ніколи не стала мною.–хмикнула Ельга, покинувши балкон.

–Звісно ні... – відчувши роздратування, відповіла Олімпія. – Адже ти Верховна Королева, а мені нею не бути ніколи.

–Я не про те, Олімпіє. Хоч тобі нею і справді не бути, враховуючи нескінченність наших життів. –вона сіла біля неї, склавши тонкі пальці з довгими чорними нігтями на колінах. – Ми всі різні люди, у кожного з нас свій шлях. Ти б ніколи не стала такою, як я. Мій шлях був іншим. Тернистим, важким, але він мій. Твій шлях інший, але тільки від твоїх рішень залежить, куди ти прийдеш у підсумку. Справа не в титулах, корона – це не просто прикраса, це відповідальність, до якої, повір, я не була готова. Не можна народитися королем. Навіть будучи при владі, ти можеш не бути королевою для своїх підданих. Корону потрібно заслужити, розумієш? Ти маєш довести, що гідна її, тільки тоді в тобі визнають справжнього правителя. І ніяк інакше. Повага, визнання, слава, сила, вплив, усе це працює так само. Не можна отримати це автоматично, за помахом чарівної палички. Тільки показати, що гідний цього.

–Ти думаєш, я гідна цього? – піднявши на неї очі, запитала Олімпія.

–Ні.– відповіла Ельга, хитнувши головою.– Поки що ні. Ти здаєшся, за будь–яких труднощів ти просто розвертаєшся, сідаєш на підлогу і б'єшся в істериці, намагаючись змусити всіх навколо вчинити так, як потрібно тобі. Це не гідність, а маніпуляція. Ти хочеш, щоб тобі клонилися, але що ти можеш дати натомість? Ти нагадуєш мені герцогиню Яснооких. Вона теж зробила неправильний вибір свого часу.

Олімпія опустила очі, Ельга продовжила:

–Ти можеш стати гідною поваги. Але ти маєш прийти до цього. І я вірю, що ти зможеш це зробити, якщо намагатимешся стати кращою.

–Дякую.– прошепотіла Олімпія.

Ельга обійняла її.

–Ти завжди будеш їхньою донькою і завжди будеш моєю небогою. Я достатньо чітко пояснила?

 Олімпія посміхнулася.

–Так, Моя Королево.

Ельга поцілувала її в лоб.

–А тепер сходи до батьків, вони напевно собі місця не знаходять, а якщо в Пайпер почнеться істерика, сама розумієш...