Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Причиною входження Боспору до Понтійської держави Мітрідата VІ Євпатора без бою і без заперечень, античні автори називають знемагання від протистояння «варварам». Держава із центром у Сінопі, що на південному узбережжі Чорного моря, за кілька століть зайняла величезні території, а її правителі вважали себе спадкоємцями Ахеменідів та Отанідів. Крім Боспору, добровільно приєдналися до Понтійського правителя і Вірменська держава, де правив Антипатр. Скіфи пантікапейські на чолі зі Скілуром вчинили державний переворот, не бажаючи переходити під владу Мітрідата, і вбили Перісада V. Скіфська держава у Криму також не відразу була приєднана до Понту. Тож перехід грецьких міст під керівництво Понтійського басилевса був порятунком від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Великі міста спочатку отримали самоврядування, скіфські вожді — свої родові землі та союзні угоди. Скіфи надалі допомагали Євпатору в усіх його війнах із Римом. А от греки невдовзі відчули тягар великої данини. Боспор відокремився від Понтійської держави після поразки Євпатора у першій війні з Римом. Басилевс знову підкорює Боспор, спирається на війська скіфів, таврів, дандаріїв, якийсь час оселяється у палаці в Пантікапеї. Він тут і помер 63 р. до н. е., після поразок від Риму, втрати значних територій, зрад і втрат від синів та дочок, повстань міст Боспору. Рим святкував цю подію 10 днів.

Його син Фарнак, отримавши з рук Помпея владу, намагався стабілізувати положення Боспорської держави після війн свого батька з Римом. Не дивлячись на зовнішні прояви дружнього ставлення до Риму, цей басилевс планував об’єднати під своєю владою всі колишні володіння батька. Скориставшись громадянською війною між Цезарем і Помпеєм, він зробив спробу силою повернути понтійський престол. Вирушивши в Малу Азію для боротьби з римлянами, Фарнак залишив на Боспорі замість себе Асандра, давши йому титул архонта. Кампанія була успішною, і до кінця 48 р. Фарнак захопив більшу частину Малої Азії. Та після того був бій під Зеле, де легіони Цезаря рішуче перемогли, а сам басилевс із однією тисячею вершників утік до Сінопи, звідки кораблями вирушив на Боспор. Там, зібравши скіфів і сарматів, він захопив Феодосію і Пантікапей, та того ж 47 р. його розбив Асандр.

Асандр, не діждавшись від Цезаря визнання своїх прав на боспорський престол, одружився з Динамією, дочкою Фарнака і внучкою Мітрідата VІ Євпатора, і так узаконив своє владарювання. Шлюб дозволив йому перетворитися з узурпатора на продовжувача традицій ахеменідсько-понтійської династії та керувати державою з 50 до 21 р. до н. е. Він укріплював свою державу і намагався підкорити Херсонес, про що залишилася оповідь про херсонеську героїню Гікію.

Басилевс Аспург був відомий воєнною боротьбою з таврами і скіфами, які й опинилися під його владою між 14 і 23 рр. Тоді межі Боспорської держави було розширено у західному напрямку. Мітрідат VІІІ (39–45 рр. н. е.), навпаки, спирався у своєму правлінні на сусідні «варварські» племена. Про це свідчить його титул у державних написах не «друг цезаря і римлян», а як «друг вітчизни і союзників». Він намагався звільнитися від протекторату імперії. Та його брат Котіс видав Клавдію ці плани, звинуватив його в підготовці війни з Римом. Брат отримав у винагороду титул боспорського басилевса, а додому повернувся з римськими військами. У розпочатій Римсько-боспорській війні він переміг, на боці Риму.

Надалі представники боспорської династії утвердили родове ім’я Тиберій Юлій, чекали підтвердження своїх прав на престол від кожного з імператорів, що часто змінювали один одного. Рим був необхідний правителям для захисту від сусідніх племен. Савромату ІІ вдалося виграти велику Боспорську війну проти них, що тривала до 193 р. Він завоював сіраків і скіфів, приєднав Таврику і звільнив морські шляхи. З 240 р. на монеті поряд із портретом басилевса карбували портрет імператора. У містах ставили статуї імператорів і хвалебні написи. Боспор надсилав війська до римської армії. Вони брали участь у війнах із даками й аланами, їх підрозділи стояли в Ольвії, охороняючи місто від скіфів і сарматів.

Остаточно змінили історію Боспору, як і всього античного світу, масові нашестя готів і гуннів ІІІ–ІV ст. н. е. Це був поступовий розпад держави, припинення карбування монет, пошуки виходу з кризи шляхом надавання гаваней і кораблів піратським об’єднанням боранів, герулів, остготів, яких античні автори називали просто скіфами. Боспорському правителю Тейрану наприкінці 70-х рр. ІІІ ст. вдалося позбутися піратів, після чого з почестями дружбу з Римом було відновлено. Утім, остаточний удар кочових гуннів відбувся у 70-ті рр. ІV ст. н. е. Міста не були повністю зруйновані після гуннського нашестя, однак залишалися під протекторатом військового об’єднання «варварів», що простяглося від Паннонії до Північного Кавказу.

Мовна ситуація

Вступ

Юрій Мосенкіс

Мета і завдання розділу — коротко окреслити особливості мовної карти України І тис. до н. е. До прикметних особливостей цього періоду, що впливали на формування мовного ландшафту, належать трансформації державних утворень і міграції етносів, а саме: падіння Мікенської (Греція) та Хеттської (Туреччина) імперій наприкінці ІІ тис. до н. е. і пов’язаний із цим рух «народів моря», що зачепив і південь України; кельтські міграції, що відбувалися на території на захід від Дніпра; давньогрецька колонізація Північного Причорномор’я (гіпотези про греків у Чорному морі в ІІ тис. до н. е. потребують дальшої аргументації, а метою плавання аргонавтів спочатку було не узбережжя Чорного моря, а західна Мала Азія).

Для сучасної території України І тис. до н. е. належить до передісторії (протоісторії), посідаючи проміжну ланку між доісторією (повна відсутність писемних пам’яток) і історією (власні писемні документи етносу). Передісторія або протоісторія — той період, коли наявні писемні згадки в документах сусідніх народів, однак власних писемних текстів іще немає (або, точніше, вони невідомі на цьому етапі розвитку науки, що не виключає відкриття їх у майбутньому). Для порівняння: аналогічний передісторичний (протоісторичний) період для праслов’ян — майже все І тис. до н. е., коли маємо часті згадки про слов’янські племена у грецьких, римських, германських авторів, однак про власне слов’янські писемні тексти цього періоду майже немає інформації.

До джерел дослідження мовної ситуації на території України розгляданого періоду належать окремі власні назви (найменування племен, правителів) та гіпотетично інтерпретовані територіальні назви. Однак для всіх власних назв ми знаємо тільки форму, а не значення, що унеможливлює їх безсумнівну інтерпретацію і робить будь-які висновки більш або менш гіпотетичними.

Взаємодія мов за своїми закономірностями та наслідками істотно відрізняється від взаємодії певних фольклорно-етнографічних рис або, наприклад, археологічних культур. Контакт двох етносів, що є носіями різних мов, ніколи не приводить до утворення спільної «змішаної» мови — одна з мов обов’язково перемагає, а інша, переможена, може залишитись у мові-переможниці лише у вигляді окремих слів або звукових особливостей. Якою б інтенсивною не була міжмовна взаємодія, лише одна з мов зберігає свою основу — у вигляді найважливіших слів, специфіки звучання, структурних рис. Наприклад, чимало слов’янських слів у румунській мові (за різними оцінками, близько декількох десятків відсотків), але основа цієї мови залишається романською, похідною від латинської. Іще яскравіший приклад: корейська мова містить, за різними оцінками, до 90 % (!) запозичень із китайської мови, однак при цьому її найважливіші слова, звукові та граматичні риси є не китайськими, а власними, питомими.