Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Якщо я відповім правду... якщо скажу, що попросила вбити для мене Ясміну Володимирівну, як це відобразиться на нашій дружбі? Я втрачу єдину, кому ще можу довіряти... 

— Він пообіцяв допомогти знайти того демона, що полює на нас із братом, — збрехала, дивлячись їй прямо у вічі. Зі скреготінням у зубах витиснула із себе наступне: — Софіє, вибач мені за те, що зараз не можеш нормально пересуватись і взагалі жити через мене. За те, що щодня мусиш робити перев’язки та намащувати себе тією огидною маззю.  

Софія всміхнулась. 

— Нічого собі, ти справді просиш вибачення, — вона присвиснула. — Відчуття, наче виграла джек-пот. 

— Годі там теревені розводити! — прикрикнула Дарина та стерла долонею піт зі свого чола. — Орисю, нам не вистачає учасниці, гайда до нас. 

— Я не вмію грати, — заперечно похитала головою. Лише осоромитися й отримати м’ячем по пиці мені зараз не вистачало. 

— Нічого складного, просто б’єш по м’ячу у напрямку ось тих невдах, — відьма вказала пальцем на команду хлопців. — Ходи, розвалимо їх! 

— Іди розважся, — із дзвінким сміхом Софія штурхнула мене в плече. — Бо сидимо тут як дві невдоволені бабці під під’їздом.  

Я підвелася з лавки та стала під сіткою навпроти Артура. Той виглядав ніби за один раз з’їв кошик лимонів. Після того, як він грюкав у мої двері, ми не перетиналися. 

Це взагалі-то я повинна ображатись! Корчить із себе не знати кого...  

Дарина подала м’яч одній із русалок, і та жбурнула його так, що він, бідолашненький, ледве не здувся. Хлопці відбили атаку. Багряна куля, що зараз здавалася мені розпеченою магічною сферою, полетіла в мою сторону. Я виставила долоні, але м’яч не долетів до моїх тремтячих рук — Дарина прудко підскочила та відбила його у сторону хлопців. 

— Довго думаєш, — підморгнула мені відьма та крутнула зап’ястком. Із землі вирвався невеличкий корінь й обкрутився довкола ноги Артура, не даючи йому зрушити з місця й упіймати м’яча.  

— Махлюєш! — визвірився чаклун із золотистим чубом. 

Дарина задоволено посміхнулася, потягнула поділ своєї майки доверху, похитуючи стегнами й оголюючи плаский животик із рівномірною засмагою. 

— Ей, ти куди дивишся?! — Артур штовхнув чаклуна у спину, коли той зі слинкою на губах обводив поглядом кожен сантиметр її відкритого тіла. 

— Та я... — він прокашлявся. Артур змахнув рукою та нагородив його запотиличником. 

Невже мій брат здатен на ревнощі? — я на всю посміхалася, спостерігаючи за цією виставою. 

Мені подали м’яч. Я шумно видихнула, підкинула його у повітря та ляснула по ньому долонею. Він пролетів над сіткою, і поки хлопці сперечалися, м’яч спокійно приземлився на їхній частині. 

Я радісно застрибала на місці. Дарина налетіла на мене та міцно обійняла. 

— Молодчинка, крихітко, — прошепотіла мені на вухо, а потім повернулася до наших суперників зі знущальною посмішкою. — Зберіться, хлопці, бо тільки язиками ляпаєте! 

Я зачепилася за постать Давида, що спирався плечем об колону. На його губах красувалася легка усмішка. Помахала йому рукою, і він, усміхаючись ширше, помахав мені у відповідь. 

Зараз, під палким сонцем із розпашілими щоками та краплинами поту, що стікали по моїх скронях, я була задоволена та до біса щаслива. Особливо коли той, при погляді на кого моє серце пришвидшувало свій ритм, дивився на мене потемнілими від захоплення і водночас бажання очима.  

Він викликав у мені нестримну жагу його обійняти. Знаєте, це як пройти повз м’якенького котика, що зиркав на вас цими милими оченятами, благаючи почухати його за вушком. Саме таким зараз мені здавався Давид. Як би дивно це не звучало... 

Обійняти. Притулитися до його тіла й потонути у цій ніжності. Відчути ритмічний стукіт його серця та гарячий подих на губах. А найсумніше те, що я ніколи не дозволю собі за власним бажанням торкнутися Давида або попросити його про це. Він знатиме, які почуття в мені викликав, і з легкістю витре об них ноги. Боюся цього. Боюся відкритися та отримати постріл у груди. Адже ніщо не триватиме вічно. Я довго вибудовувала свою холоднокровність, і зруйнувати все заради швидкоплинної закоханості не була готова. 

Нехай котиться під три чорти зі своїм поглядом, у якому читалося «роби зі мною усе, що забажаєш, я повністю твій». Ти не мій, а я — не твоя. Ми живі створіння, а не побутові речі, щоб комусь належати. 

Я дошкандибала до нього. Скривилася від болю у руках і поколювання в боку. 

— Давай швидше, черепашко, — простягнув до мене руку Давид і притиснув до себе. Стало незручно від того, що наші телячі ніжності зараз споглядала майже вся академія. Особливо Артур. 

— Невже ти на мене тут чекаєш? — усміхнулася та обперлася долонями в його груди, намагаючись зберігати дистанцію. 

Він подивився на мене занадто уважно. У його потемнілих очах затанцювали хтиві вогники. 

— Ще раз так усміхнешся, і я тебе трахну. 

Я закашлялася, подавившись повітрям. Швидко заозиралася по сторонах, сподіваючись, що ніхто не почув його дурнуватих слів. 

Попри це моя усмішка нікуди не зникла. 

— Скажи, що мені почулося. 

— Усе, ти догралася. 

Давид зігнувся, підхопив мене під коліна та, наче я нічого не важила, закинув мою тушку собі на плече. 

— Відпусти мене! Давиде, годі, це не смішно. Постав мене на місце, негайно, — благала я захриплим голосом. Мені у відповідь прилетів пекучий ляпас по дупі. Він увійшов в академію і поніс мене до... Скрипнули двері, і крізь волосся, що звисало та затуляло мені очі, я роздивилася світло-блакитну плитку. — Навіщо ти мене в душ притарабанив? 

Почула його сміх, і мене нарешті поставили на ноги. Голова закрутилася від раптової зміни положення.