Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Я з цікавістю слухала розповідь, забувши покласти черговий аркуш на стіл, і досі тримала його в руці.

– А що ви викладали в академії?

- Ілюзорну та елементарну магію, - приголомшив мене відповіддю Загір. Мабуть, моє здивування надто виразно позначилося на обличчі, бо чоловік раптом засміявся і перепитав: - А який предмет мені підійшов би більше на вашу думку?

- Не знаю, - зніяковіло опустила очі та нарешті поклала лист на відведене для нього місце. - Мені чомусь здалося, що демони мають викладати бойову магію чи хоча б захисну.

- Демони теж бувають різні, - Загір більше не сміявся, але говорив з м'якою усмішкою, яка чулася в його голосі. - Серед нас дійсно багато сильних, які віддають перевагу активним бойовим дисциплінам. Але я маю інші пріоритети.

У той момент, коли по столу раптом поповзли золоті лози, я здригнулася і відсмикнула руки, а потім зачаровано завмерла, дивлячись на те, як мерехтливі дивовижні рослини розповзаються по альтанці. Вони наповнили все навколо гарним сяйвом, на лозах розпускалися великі бутони з гострими пелюстками, а з них у повітря виривався пилок, наче розсип маленьких золотих зірочок. Поруч із моїм обличчям з нізвідки виник великий яскраво-синій напівпрозорий метелик. Він дозволив розглянути срібні візерунки на своїх крилах, а потім злетів під стелю альтанки. Не втримавшись, я простягла руку і торкнулася пелюсток найближчої квітки. Готова була до того, що вони розсиплються від дотику, або мої пальці проваляться крізь ілюзію, але зненацька відчула гладку приємну текстуру.

- Гарно, - все, що змогла вимовити, захоплено обернувшись до Загіра. Чоловік з усмішкою спостерігав за моїми діями. Під його поглядом, я скоріше відсмикнула руку від квітки. Тієї ж миті ілюзія поступово почала гаснути. Золотисте світло померкло, а контури лози розчинилися в повітрі.

- А чому ви вирішили стати лінгвістом? - і собі запитав Загір. Я задумливо прикусила губу, роздивляючись лист, на який перенесли символи з кімнати на третьому поверсі. Навіть не здивувалася, коли зрозуміла, що напівстертого символу немає.

– Я хотіла втекти з дому, – зізналася чесно.- У жіночому ліцеї Святої Тасинії при вході був стенд зі згадками про подорожі богині. Вони були написані різними мовами. Мені не було цікаве її життя, але вабила культура інших країн. Знаючи інші мови можна багато побачити, дізнатися, зрозуміти та ніде не почуватися чужою. Мова є ключем до розуміння різних культур та історій. Так я обрала стати лінгвістом.

У альтанці запанувала тиша. Я схилилася над листами, уважно вдивляючись у візерунки. Через кілька хвилин я мала погодитися з фахівцями, які досліджували це до мене: між малюнками Локайна та символами на краю басейну не було нічого спільного.

- Ви спілкуєтесь із сім'єю? - поставив ще одне запитання Загір. Я скривилася. Перед очима виплив не образ мами чи батька, а молодшого брата. Він навіки застиг біля поверхні водної гладі.

- Ні, - хитнула головою, намагаючись показати, що не хочу продовжувати цю тему, і змінила її: - Вранці мені треба буде сходити до лісу на капище. Я хочу оглянути камені, що стоять довкола ритуального вівтаря.

- Я складу вам компанію, - одразу вирішив демон. Піднявши на нього невпевнений погляд, хотіла запевнити, що можу і сама, але чоловік пояснив свою позицію: - Охоронці особняка не довіряють стороннім, а тому можуть заважати вам. Але зі мною вас ніхто не потурбує. Бойовик я не найсильніший, але хоч увагу відвернути зможу.

Загір підняв руку і над його долонею виникла вогняна колібрі, вона швидко метнулася вправо, потім вліво, а потім спалахнула яскравіше, за мить згасла та опала на долоню попелом. Усміхнувшись, я кивнула, приймаючи пропозицію.

Із Загіром справді було спокійніше. Тим більше, що бойові заклинання він абсолютно точно знав. Активна магія демонів немов була створена для такого, на відміну від пасивної людської. Зараз чоловік швидше намагався мене розвеселити та переконати в тому, що воліє рятуватися втечею, але я вже встигла переконатися в протилежному.