read-books.club » Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 212
Перейти на сторінку:
вульгарні походеньки блиском поезії і вважав себе рівнею Периклові чи Фідію, адже називав об’єкт свого захоплення «hetaira»[81], а не прозаїчнішим і доречнішим англійським словом. Одного дня Філіпова цікавість привела його до вузької вулички неподалік від старого моста, де, згідно з Гейвордовими словами, жила фройляйн Труда; але з дверей будинків там визирали жінки з вульгарними обличчями та розмальованими щоками і зазивали його до себе. Філіпа охопив страх, і він налякано втік від їхніх грубих рук, що готові були в нього вчепитися. Він від душі прагнув здобути досвід і сам собі здавався жалюгідним, адже у своєму віці ще не знав того, що, як навчали книжки, було найважливішим у житті. Проте Кері мав неприємний дар бачити речі такими, якими вони були, а запропонована йому реальність жахливо відрізнялася від ідеальних мрій.

Філіп іще не знав, яку безкраю, посушливу та стрімку пустелю доводиться подолати мандрівникам за життя, перш ніж їм вдасться примиритися з реальністю. Це лише ілюзія, що молодь завжди щаслива, ілюзія тих, чия юність уже минула; але молодим відомо, що вони нещасні, адже сповнені ідеалів, які їм нав’язували, і щоразу, зустрічаючись із реальністю, отримують болючі синці та рани. Молодим здається, що вони — жертви якоїсь змови: книжки, які вони читають, неодмінно вибрані дорослими і все ідеалізують, а розмови з дорослими, котрі дивляться в минуле крізь рожеву імлу забудькуватості, готують до якогось нереального життя. Їм доводиться самостійно дізнаватися, що все прочитане і почуте — брехня, брехня, брехня; і кожне таке відкриття стає черговим цвяхом у розіп’ятому на хресті життя тілі. Найдивніше те, що кожен, хто пережив гірке розчарування, несвідомо піддається потужнішій за себе силі й сам додає щось до втрати ілюзій. Для Філіпа компанія Гейворда була найгіршою з усіх можливих. Цей молодик не бачив нічого на власні очі, а лише дізнавався про життя з літератури і був небезпечним, але сам повірив у свою щирість. Він чесно вважав свою хтивість романтичними почуттями, нерішучість — артистичним темпераментом, а лінощі — філософським спокоєм. Його свідомість, вульгарно намагаючись здаватися витонченою, сприймала все з перебільшенням, наче контури життя розпливалися в золотому мареві сентиментальності. Гейворд брехав, сам цього не помічаючи, а коли інші вказували йому на це, запевняв, що брехня прекрасна. Отаким він був ідеалістом.

30

Філіп втратив спокій і задоволення від життя. Гейвордові поетичні алюзії хвилювали його уяву, і душа прагнула романтики. Принаймні так він себе запевняв.

Так сталося, що в будинку фрау Ерлін трапилася подія, яка ще підсилила зацікавленість хлопця протилежною статтю. Кілька разів, мандруючи серед пагорбів, Філіп зустрічав фройляйн Цецилію, яка гуляла там на самоті. Вітаючись, він кланявся їй, а за кілька десятків метрів зустрічав китайця. Спочатку хлопець не надавав цьому значення, але якось, повертаючись додому, коли вже споночіло, він минув двох людей, які йшли, притиснувшись одне до одного. Зачувши Філіпові кроки, постаті поспіхом розійшлися, і хлопець (попри те що погано бачив у темряві) був майже переконаний, що це Цецилія і гер Санґ. Їхній швидкий рух підказував, що перед цим пара йшла, тримаючись за руки. Філіпа це зачудувало і здивувало. Він ніколи не звертав на фройляйн Цецилію особливої уваги. Вона була непоказною дівчиною з квадратним обличчям і невиразними рисами. Їй було не більше шістнадцяти, і вона досі заплітала своє довге світле волосся в косу. Того вечора за столом Філіп із цікавістю подивився на неї, і хоча останнім часом фройляйн Цецилія була небагатослівною, вона звернулася до нього:

— Де ви сьогодні гуляли, гер Кері? — поцікавилася дівчина.

— Ох, я піднімався вгору до Кьоніґсштуля.

— А я нікуди не виходила, — повідомила Цецилія. — У мене боліла голова.

Китаєць, що сидів поруч із нею, повернув голову.

— Шкода, — втрутився він. — Сподіваюся, зараз вам уже краще.

Фройляйн Цецилія, вочевидь, хвилювалася, але знову звернулася до Філіпа:

— Ви сьогодні багатьох людей зустріли?

Філіп нічого не міг вдіяти і почервонів, кажучи відверту неправду.

— Ні, здається, я не зустрів жодної живої душі.

Він помітив, що в очах його співрозмовниці промайнуло полегшення.

Утім, незабаром не залишилося жодних сумнівів, що між цими двома щось відбувається, а інші мешканці будинку фрау професорші бачили, як вони ховаються у темних місцях. Літні пані, що сиділи в голові стола, почали обговорювати, який ось-ось вибухне скандал. Фрау професорша сердилася і нервувала. Вона доклала чималих зусиль, аби нічого не бачити. Наближалася зима, і заселити будинок було не так просто, як улітку. Гер Санґ був вигідним клієнтом: він винаймав дві кімнатки на першому поверсі й, сідаючи з усіма за стіл, щоразу випивав пляшку мозельського вина. Фрау професорша брала з нього по три марки за пляшку й отримувала непоганий прибуток. Більше ніхто з її гостей не пив вина, а деякі не пили навіть пива. Також їй не хотілося втрачати фройляйн Цецилію, чиї батьки від’їхали в справах до Південної Америки і дуже добре платили фрау Ерлін за материнську турботу; жінка розуміла, що варто їй написати дядькові дівчини, який жив у Берліні, він одразу примчить і забере її звідси. Тому фрау професорша обмежилася тим, що кидала на парочку суворі погляди за обіднім столом і, не наважуючись грубо поводитися з китайцем, компенсувала це, неввічливо розмовляючи з Цецилією. Однак три літніх пані не вгавали. Дві з них були вдовами, а одна (голландка) — чоловікоподібною старою дівою; за пансіон вони платили копійки, а неприємностей завдавали чимало, але жили тут постійно, тому доводилося з ними миритися. Усі троє пішли до фрау професорші й наголосили, що треба щось робити: це була розпуста, і пансіон міг втратити свою репутацію. Господиня спробувала опиратися, гніватися, плакати, але три літніх пані перемогли, і, відчувши раптом напад шляхетного обурення, господиня запевнила, що покладе цьому край.

Після обіду жінка відвела Цецилію до себе в спальню і почала серйозну розмову, але дівчина поводилася навдивовижу нахабно; вона збиралася поводитися так, як їй заманеться, і якщо вона вирішила гуляти з китайцем, то незрозуміло, кого, крім неї, це стосується. Фрау професорша погрожувала, що напише дядькові.

— Тоді Onkel Heinrich[82] підселить мене на зиму до якоїсь родини в Берліні, мені так навіть буде краще. А гер Санґ теж переїде до Берліна.

Фрау професорша залилася слізьми. Цівки струменіли по її шорстких пухких червоних щоках, а Цецилія лише сміялася у відповідь.

— Виходить, у вас взимку стоятимуть порожніми три кімнати, — кинула вона.

Тоді фрау професорша спробувала інший план. Вона звернулася до найкращих рис

1 ... 39 40 41 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тягар пристрастей людських"