Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

фройляйн Цецилії: була доброю, чуйною, терплячою і поводилася з дівчиною не як із дитиною, а як із дорослою жінкою. Сказала, що все не було б так жахливо, якби він не був китайцем із жовтою шкірою, пласким носом і цими маленькими поросячими очицями! Оце так страхіття. Навіть подумати гидко.

— Bitte, bitte[83], — увірвала її Цецилія, різко втягнувши повітря. — Я не збираюся слухати усіляку гидоту про нього.

— Але це ж несерйозно? — задихнулася фрау Ерлін.

— Я кохаю його. Я кохаю його. Я кохаю його.

— Gott im Himmel[84].

Фрау професорша витріщилася на дівчину з переляканим здивуванням; вона думала, що це лише дитяча забавка, невинне захоплення, але пристрасть у голосі Цецилії видала її справжні почуття. Дівчина кинула на господиню палаючий погляд, а потім вийшла з кімнати, здвигнувши плечима.

Фрау Ерлін нікому не розповіла подробиці цієї бесіди, але за кілька днів розсадила гостей за столом по-іншому. Вона запитала у гера Санґа, чи не проти він сісти з її боку стола, і китаєць одразу погодився з властивою йому незмінною ввічливістю. Цецилія поставилася до змін байдуже. Однак, дізнавшись, що про їхні стосунки відомо всім у будинку, парочка взагалі забула про сором. Тепер вони не приховували своїх прогулянок і щодня відкрито вирушали на пагорби. Було очевидно, що їм байдуже, що про них кажуть інші. Нарешті навіть професор Ерлін втратив свою незворушність і наполіг, аби дружина побалакала з китайцем. Тепер вона відвела убік його і почала присоромлювати: він псує дівчині репутацію і шкодить її будинку, невже він не бачить, як погано і ницо поводиться? Але китаєць лише усміхався і заперечував усе: він не знає, про що вона говорить, він ніколи не звертав на фройляйн Цецилію жодної уваги, він ніколи з нею не гуляв; усе це до останнього слова — неправда.

— Ох, гер Санґ, як ви можете так казати? Вас стільки разів бачили разом.

— Ні, ви помиляєтесь. Це не так.

Він дивився на жінку, не перестаючи всміхатися, демонструючи свої невеличкі рівні та білі зуби. Гер Санґ був абсолютно спокійний. Він усе заперечував. Заперечував із ввічливою нахабністю. Урешті-решт фрау професорша втратила контроль над собою і сказала, що дівчина зізналася, що кохає його. Це не справило на китайця жодного враження. Чоловік лише продовжував усміхатися і повторювати:

— Дурниці! Дурниці! Усе це неправда.

Фрау Ерлін так і не змогла нічого від нього домогтися. А потім погіршилася погода: засніжило і вдарив мороз, а за ними настали відлига і довга низка безрадісних днів, у які навіть прогулянки були не надто приємними. Одного вечора, щойно Філіп завершив урок німецької з гером професором і ще на хвилинку затримався у вітальні, розмовляючи з фрау Ерлін, до кімнати рвучко увійшла Анна.

— Мамо, де Цецилія? — поцікавилася вона.

— Гадаю, у себе в кімнаті.

— Там не горить світло.

Фрау професорша скрикнула і з недовірою подивилася на доньку. Їй спало на думку те саме, що й Анні.

— Подзвони Емілю, — сказала жінка хрипко.

Це був той недоумок, що прислужував за столом і виконував майже всю домашню роботу. Еміль увійшов до кімнати.

— Емілю, спустися до гера Санґа й увійди, не стукаючи. Якщо там хтось є, скажеш, що хотів подивитися грубку.

На флегматичному обличчі Еміля не промайнуло жодного подиву.

Він повільно пішов униз сходами. Фрау професорша з донькою залишили двері відчиненими і прислухалися. Незабаром вони почули, як повертається Еміль, і покликали його.

— Там хтось був? — запитала фрау професорша.

— Так, там був гер Санґ.

— Сам?

Натяк на масну усмішку викривив хлопцеві уста.

— Ні, у нього була фройляйн Цецилія.

— Ох, яка ганьба! — скрикнула вона.

Тепер усмішка стала ширшою.

— Фройляйн Цецилія гостює у нього щовечора. Вона проводить там кілька годин.

Фрау професорша заломила руки.

— Ох, як огидно. Чому ти не казав мені?

— Це не мої справи, — відповів служник, повільно знизавши плечима.

— Я гадала, що добре тобі плачу. Йди геть. Іди.

Він незграбно потягнувся до дверей.

— Мамо, вони повинні з’їхати, — вирішила Анна.

— А хто платитиме комірне? І не забувай про податки. Добре тобі казати, що вони мусять виїхати. Якщо вони виїдуть, я не зможу сплачувати рахунки. — Жінка повернулася до Філіпа, сльози текли по її обличчю. — Ах, гер Кері, ви ж нікому не розповісте про те, що почули? Якщо фройляйн Фьорстер, — це була голландська стара діва — якщо фройляйн Фьорстер дізнається, вона одразу поїде звідси. А якщо вони всі поїдуть, нам доведеться зачинити будинок. Я не матиму коштів на його утримання.

— Звісно ж, я нічого не розповім.

— Якщо вона залишиться тут, я з нею не розмовлятиму, — попередила Анна.

Того вечора фройляйн Цецилія, трохи рум’яніша, ніж зазвичай, і з упертим виразом обличчя з’явилася за столом вчасно; а от гер Санґ довгенько не з’являвся, і Філіп уже на хвилинку подумав, що він збирається уникнути осуду. Але китаєць нарешті прийшов, широко усміхаючись і підморгуючи своїми маленькими очицями, та вибачився за спізнення. Він, як завжди, наполіг на тому, аби налити келих мозельського фрау професорші й запропонував скляночку фройляйн Фьорстер. У кімнаті було страшенно спекотно, адже грубку палили цілісінький день, а вікна відчиняли рідко. Еміль шпортався, обходячи кімнату, але якимось чином спромігся обслужити всіх швидко і в правильному порядку. Три літніх пані сиділи мовчки, усім своїм виглядом випромінюючи несхвалення; фрау професорша ще не заспокоїлася після ридань, її чоловік був мовчазний і пригнічений. Розмова не клеїлася. Товариство, з яким Філіп так часто проводив час, сьогодні здалося йому просто жахливим: у світлі двох ламп, що звисали зі стелі, знайомі обличчя виглядали зовсім інакше, і хлопець відчув якийсь незрозумілий неспокій. Він зустрівся поглядом із Цецилією і подумав, що дівчина дивиться на нього з ненавистю і викликом. У кімнаті було задушливо. Здавалося, що тваринна пристрасть цієї пари турбує кожного присутнього; повітря повнилося східною розбещеністю, тонким ароматом ритуальних паличок і таємницею прихованих гріхів, дихалося важко. Філіп відчув, як пульсують на скронях жилки. Він не міг зрозуміти почуття, яке охопило його, — надзвичайно привабливе, та водночас гидотне й жахливе.

Так тривало кілька днів. Повітря загусло від неприродної пристрасті, яку помічали всі навколо, і нерви маленького товариства, схоже, були на межі. Лише гера Санґа нічого не обходило; він залишався так само усміхненим, привітним і ввічливим, як завжди: важко було сказати, що означала його поведінка — тріумф розвиненішої цивілізації чи Схід таким чином демонстрував своє презирство розчавленому Заходу. Цецилія поводилася погордливо й цинічно. Урешті-решт терпець увірвався навіть у пані професорші. Її чоловік із брутальною