Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Ще одне пробудження. Лежить Стьопка на чомусь гарячому. В голові шумить, як від перепою. Спогади показали чорну дірку без просвітів. Помацала довколо. Все гаряче: ліжко, ковдра. Розплющила очі – теж темрява! Вона спробувала сісти, але рука, що лежала впоперек грудей, не дала. "Ой… хто це?"

-Спи! Завтра поговоримо! – прошепотіли на вухо.

-Щ-ш-ш-о-о? – язик чомусь не слухався. І до всього Стьопка зрозуміла, що лежить геть гола!

«Без ганьби пики не зносити»

            Наступного разу Степанія отямилася вранці. Сонячне світло проникало у вузькі вікна хати крізь розводи багаторічного бруду. Жінка сіла, притиснувши до грудей ковдру. Здається, чисту. Навіть понюхала. Озирнулася, намагаючись зрозуміти, де це вона. Наче на печі... Ще гарячій. Поруч нікого.

            Пам'ять послужливо підказала те, що краще не згадувати. Вчора вона прийшла до хати до незнайомого мужика, згоряючи від пристрасті... до ведмедя! Потім скакала у нього на колінах і виразно відчувала... чоловіче збудження! А посеред ночі прокинулася абсолютно гола, наче навіть п'яна, в його обіймах. Все очевидно! Вона з цим… кимось… переспала! З тим, кого не бачила та імені не знає! Ну хіба що він лісник. Такого з нею навіть у ранній молодості не траплялося. «Ганьба, яка ганьба!»

             Щоки горіли вогнем, а пам'ять люб'язно підносила уривки спогадів. Її обпоїли чимось солодким, потім намазали смердючою сумішшю і... зґвалтували? Напевно... "Ой, мамо!" Вона прислухалася до свого тіла, намагаючись визначити: було чи ні? Дискомфорту в певних місцях не відчувалося, але ж це не обов'язково… «Так, треба тікати!»

            Обернувши ковдру навколо себе, сповзла з печі. Підлога була брудною, запорошеною, судячи з усього, тут не прибиралося з моменту спорудження хати. «Фу, заразу яку б не підхопити!» Гидливо підібгавши пальчики жінка почала шукати одяг. І дуже здивувалася, коли знайшла його акуратно складеним на табуреті. Ліфчик і трусики, взагалі, красиво лежали зверху, складені, немов у магазині. Уявивши, як чоловічі руки чіпають її білизну, у Стьопи почервоніли навіть п’яти. Розохотилося торкатися власного одягу, але ж не йти додому в ковдрі?

            Одягалася швидко, не з першого разу потрапляючи до рукавів. Під ніс бурчала лайки, погрожуючи Лукерії розправою, за те, що відправила її до цього клятого лісника!

            Джинси виявилися чистими, хоча вона чітко пам'ятала, як вчорашній чоловік їх чимось смердючим забруднив. Понюхала - нічого. Виправ? Що за маячня?!

            Знайшовши взуття та куртку, вилетіла з хати, мріючи нікого не зустріти. Побоювалася зіткнутися віч-на-віч зі своєю ганьбою. Про що говорити? А якщо він виявиться брудним та беззубим? Як їй потім із цим жити?! Загалом втекла, навіть не помітивши чоловіка, що сидів у кутку між піччю та стіною.

             Поки Стьопка одягалася, він ледве втримав себе на місці, не дозволяючи схопитися, стиснути в обіймах, зацілувати скрізь, не відпустити, замкнути від усіх. Ні, не можна! Злякається, не зрозуміє! Пожирав очима несподіваний стриптиз, боячись видати себе навіть подихом. Коли жінка грюкнула дверима, він полегшено видихнув. Схопився на ноги, підняв ковдру, що впала, і закопався в неї обличчям. Воно все ще зберігало її тепло та запах. Чоловік щось прогарчав і вдарив кулаком по столу. Той хруснув і розсипався на шматки.

***

Дорогою додому Стьопка змінила рішення. Ні, не буде вона нічого говорити Лукерії! Не зможе вголос зізнатися, що сталося! Ні-ні-ні! Забути! Вирвати із пам'яті!

Увірвалась у будинок, грюкнула дверима.

-Єгорич! - покликала охоронця, -затопи, будь ласка, лазню!

-Із задоволенням, панночко! – відповів Єгорич.

-Господарочко, ну як ти? - ласкаво почала Лукерія, варто було Стьопці сісти на табуретку в кухні.

-Не знаю, Лукеріє, але почуваюся добре.

-Допоміг, значить, лісник?

-Мабуть, допоміг, - стиснула зуби.

-Як пройшло?

-Не знаю. Була непритомна, - стиснула кулаки.

-Да ти що?

-Так, – хруснули кісточки, - Лукеріє…

-Що, господине?

-Давай поки не будемо про це говорити! Щось не хочеться!

-Гаразд…

«Біля наших воріт завжди хоровод»

            Мабуть, мало було Степанії випробувань того дня. Пролунав стукіт у двері.

-Прохідний двір якийсь, та що ви все лізете і лізете до мене? - простогнала вона і пішла відкривати.

            Те, що по той бік черговий наречений, зрозуміла навіть не дійшовши до дверей. Невідомо як стала передчувати їх навіть на відстані. Чи від усіх них пахло однаково? Нехай і парфуми різні, а ось нотка одна спільна. А може, це й не запах зовсім…