Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Жінка впала на простирадла і застогнала. «Ведмідь! Мені потрібен ведмідь!»

-Господарочко? Що з тобою? Не мовчи! - молила Лукерія, всерйоз перелякавшись.

-Лу-лукеріє, - простогнала Стьопка, - мене уві сні вед-мідь вку-вкусив...

-Куди?!

-З-за ш-шию!

-І… шо?

-К-кликав… с-казав, щоб п-пришла…

-А щоб у нього морда облізла! - закричала Лукерія, - бісової матері син!

-Щ-що? Ти його з-знаєш? – стукаючими зубами прошепотіла жінка.

-Швиденько! Підіймайся! Одягай тепліший одяг і йди до лісу! - схвильовано зашепотіла Лукерія, - до лісника тобі треба!

-Н-навіщо?

-Тільки він зможе зняти звіриний приворот! Швиди! Мало часу, кому кажу?! За годину так скрутить, пізно буде!

            Стьопка, нічого не розуміючи, сповзла з ліжка, абияк натягла джинси, светр, черевики. Кропивка заплела косу, поки Лукерія давала вказівки.

-Дійдеш до того ж дуба. Тільки обійти його потрібно всього два рази. Опинишся за десять кроків від лісникової хати. Підійдеш, але у двері не стукай! Запам'ятай! Стукнути треба у вікно!

-Я-яке?

-Будь-яке!

-Г-гаразд, а п-потім? – Стьопка одягла теплу куртку, але все одно тремтіла.

-Ліснику все розкажи про того ведмедя! Далі він сам знає, що робити. Все! Біжи, хазяйко!

Жінка відчинила двері і зупинилася. Весь ганок був завалений квітами. Першою думкою було – Грізний! Але придивилась і здригнулася. Квіти були з корінням! Троянди, хризантеми та айстри величезною купою лежали на порозі, наче вихором принесені.

            Стьопка схлипнула, не розуміючі, що відчуває у цю саму хвилину. Скоріше, жах… переступила через квіти, запахнула куртку під горло і побігла.

Шлях до дуба видався нескінченним. Ноги підгиналися, вона спотикалася, падала. По щоках котилися сльози. Вона не могла зрозуміти, чому плаче, але й зупинитися не могла. Перед очима миготіли образи. Величезний ведмідь на межі лісу та галявини. Біжить до неї, дивлячись палаючими очима. Потім маленьке ведмежа лащиться, треться об її руку. Потім звірячий рик, коли цілувалася з Грізним і потім цей сон. Ведмідь, що придавив її до землі і кусає за шию... його шепіт і пристрасть, що пробиває все тіло. «Серйозно? Я… хочу ведмедя? Зоофілка недороблена! Медку йому принесла! Якщо виживу - фіг на галявину ступлю!»

            І ось нарешті той клятий дуб! Обійшла двічі і одразу потрапила в ніч. Зимову ніч, що пробирає до кісток. Стьопка задубіла вже за секунду. Губи вкрилися кіркою льоду. З останніх сил дісталася хати. Справжнісінької, стародавньої хати з почорнілого дерева, місцями покриту мохом. З каламутного вікна падало світло, слабо освітлюючи витоптаний майданчик біля вікна.  Жінка підняла руку і слабко вдарила у скло. Сили покинули її і вона впала на коліна. Впасти повністю їй не дали кудлаті лапи, що підхопили в обійми. Потім настала темрява.

Прокинулася Стьопка від тепла. Солодкого, пряного, що торкається роту, затікає в горло, змушує зробити ковток. Вона ковтнула, закашлялася і розплющила очі.

            Вона знаходилась у якомусь будинку. Біла піч, стіл, стільці, скриня, як і в дідовій хаті, тільки все старе, занедбане. На столі стоїть гасова лампа. Пам'ять повільно повертається. Стьопка спробувала підвестися, та ось тільки ворухнутися не виходило.

-Сиди тихо! - скомандував чийсь владний голос і навколо її талії стиснулися руки.

-М-мамо... - пролепетала Стьопка.

-Немає вдома, - хмикнули біля вуха. Рука на талії змістилася вище і жінка усвідомила, що сидить на чиїхось колінах в одних лише джинсах та бюстгальтері. Вона закричала і почала щосили вириватися.

-Припини! - голос був суворим і втомленим, - я не збираюся робити… зла! Тебе помітив ведмідь, я прибираю отруту! - і справді жінка відчула дотик гарячої ганчірки до своєї шиї.

-А п-притискатися обов'язково? - запитала вона.

-Давай потім поговоримо, добре? Зіприся на мою долоню! – і її безцеремонно нахилили, розпластавши животом по величезній руці. Волосся впало на обличчя, закривши все навколо. На спину поклали щось гаряче і смердюче. Стьопка закашлялася від того запаху.  Її трохи підняли.

-Потерпи! Недовго лишилося!

            Гаряча, липка та смердюча субстанція потекла вниз по спині, намочила джинси. Стьопка знову смикнулась і їй здалося, вперлася сідницями в щось дуже тверде. Пролунав той самий смішок.

-Я ж просив не крутитися! – сказали їй.

-Вибачте будь ласка, що я вас збуджую! - завелася Стьопка, - але відпустіть мене! – останнє прокричала на все горло!  Тієї ж миті сильні руки відпустили її. Стьопка впала і боляче вдарилася. Вилаялася. Сіла на чужій брудній підлозі. Перед собою побачила високі чорні чоботи, але коли почала зводити погляд, голова закружляла і темрява поглинула розум.